Вітаю вас, шановні користувачі PlayUa, що так необережно зайшли в мою першу публікацію, адже тут вас повинен пройняти могильний страх (сподіваюсь в цей момент, у вас щось зашурхотіло за спиною). Мова сьогодні піде про іграшку, під назвою Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth.

Але спершу невеликий ліричний відступ...

Але спершу невеликий ліричний відступ) Найперше, вітаю всіх з Новорічними святами, бажаю здоров`я, наснаги, тільки хороших ігор. Разом з вами я респектую нашій дорогій адміністрації, за подарунок у вигляді оновлення порталу, що дає нам чимало функцій-смаколиків. Першій мій запис у блозі я присвячую вищезгаданій грі, що відкриває, назвем це так, невеличку рубрику, в напрямі якої, в основному, я буду робити свої дописи.

«Декілька слів про…» - короткий і стислий виклад думок про певну невеличку подію, що стається в моєму житті. Зважаючи на ігрову тематику сайту, це, безперечно, найчастіше будуть пости саме про комп`ютерні (та не тільки) ігри. Сподіваюся, що вам сподобається, дорогі читачі!

"Декілька слів про... Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth"

Перед нами гра британської студії Headfirst Productions (нехай земля їй буде пухом…), що побачила світ у далекому 2006-тому році. Забавка створена за мотивами творів американського письменника-фантаста Говарда Лавкрафта (Howard Lovecraft), якого пам’ятаємо завдяки Ктулху (Cthulhu) і компанії. Незважаючи на певну неактуальність, ця гра потрапила у мої загребущі ручищі тільки в переддень 2012-го, що не завадило їй бути пройденою за декілька вечорів (ні, я ні разу не задрот). Щоб не розтягувати мої враження в стіну тексту, яка і так уже виросла згори, постараюсь сформулювати все чітко та стисло (УВАГА! Присутні незначні спойлери!):

Плюси:

• Чудова атмосфера страху, безвихідності, приреченості, смерті;
• Відсутність «синдрому супермена» у головного героя – детектива, якому перепали важкі випробування, психічні і фізичні;
• Певний негативний колоритний стиль вигаданого містечка Innsmouth, пристанища езотеричного культу ;
• Хороший сюжет, велика частина якого постає перед нами під час вивчення знайдених щоденників та документів;
• Відчуття нашого персонажа: страх, відчай, паніка, передаються нам через графічні елементі на екрані;
• Відсутність 100%-ного «хепі енда».

Мінуси:

• Мала кількість оригінальних дизайнерських рішень : місто, склад, маєток, корабель, катакомби видаються дуже подібними і одноманітними;
• Тупезні NPC (грішимо і на рік виходу, і на недопрацювання розробників);
• Старомодний геймплей, дещо неоковирні екшн-елементи
• «Просідання» гри приблизно посередині, тобто після інтригуючого початку - якась неясна біганина по однаковим темним коридорам фабрики. Потім у розробників знову почала варити макітра)

Висновок:

Встановлюючи гру, я морально готував себе до того, що буде страааашно, про що мене завіряли знайомі. Але найкраще слово, що опише атмосферу – моторошно! Місцями страшно, місцями нудно, але майже завжди моторошно. Тут майже повністю відсутні прийомчики типу «Моя на твоя із-за шафи вискочить! БУ!». Якщо ви полохливі і шукаєте гру, яка б змогла вас налякати, саме завдяки всіма цими звуками, іграми світла, несподіванкам і т.д, які не виходять з моди уже друге століття, тоді це не зовсім те, що ви шукали. «Поклик Ктулху: Темні закутки Землі» буде тримати вас у постійній напрузі, що в деякі моменти лякає страшніше, чим всякі некроморфи із однієї всім невідомої гри про космос, наприклад)

Отже, рекомендую цінителям жанру та тим, хто ще не дав клятву Батьку Дагону.

Ай а Дагон! Ай а Гідра! (;,;)