«Girls will go and girls will come, but there's only one absolute…»

2012-ий, що стрімко наближається до логічного закінчення, неодмінно ввійде до історії відеоігор як один із найсуперечливіших років. Ми вже встигли покепкувати над епічним доконанням трилогії про командора Шепарда, перемити кісточки поверненню легендарного Макса Пейна і купитись на ностальгію Diablo 3. Ми вже висміяли Resident Evil 6, змели з полиць черговий Call of Duty і пустили сльозу в фіналі The Walking Dead. Вже зірвали голос на обговоренні першого Halo без Bungie, нового Burnout під брендом Need for Speed і ступені геніальності Dishonored. Та всі ці суперечки нервово бліднуть на тлі Hitman: Absolution – поза будь-якими сумнівами, найбільш неоднозначної гри цього року.

Певна річ, Absolution чекали. Хтось із веселковими сподіваннями -- а хтось із передчуттям гучного провалу.Хтось заготував скиглення про оказуалення, а інші – фанфари поверненню улюбленої серії. Ще хтось кивав на трейлери з черницями в латексі, а хтось дослухався до західної преси, яка запевняла, що старожили франчайзу неодмінно залишаться задоволеними. Найцікавішим же виявився той факт, що всі вони однаково мали рацію.

Запевняти, що Hitman: Absolution – це гра для кожного, буде більш, ніж неправильно. П’ять рівнів складності, серйозний челлендж вже на середньому рівні та відмова від збережень у традиційному сенсі цього слова – найкраще тому підтвердження. Однак, порівняно з попередніми частинами серії, поріг входження в Absolution досить низький. Багато в чому нове дітище IO Interactiveє винятковою грою, бо,навіть погнавшись за двома зайцями – тобто за кардинально різними видами аудиторії, данцям вдалось зробити її максимально цікавою для всіх. І для бородатих олдфаґів, і для тих, хто придбав диск через трейлер зі «святими».

Hitman: Absolution– це надзвичайно комплексна, глибока і багатогранна забавка. Вона не зраджує традиціям серії у варіативності, свободі та продуманості, одночасно впроваджуючи низку нових для франчайзу складових. Окрім низки спрощень – на кшталт системи укриттів, можливості проглядати крізь стіни чи контекстних підказок -- доступних на початкових рівнях складності, найважливішою зміною в Absolution сміливо можна вважати введення повноцінної, зв’язної сюжетної кампанії. Вперше у серії історія складається не із послідовності майже не зв’язаних між собою завдань, а з повноцінної сценарної лінії, яка диктує умови кожному із завдань Агента 47.

Власне, єдине, що хоч якось обмежує нашого голомозого протаґоніста в Absolution -- це сюжетні рамки. Вже наприкінці першого завдання 47-ий зриває з себе мікрофон, недвозначно даючи знати своїм роботодавцям про те, що він звільняється.Більше ніхто не ставить йому цілей, ніхто не обмежує його у варіантах, ніхто не виписує чеки за провалені завдання і не звинувачує в потраплянні на шпальти газет. Absolution – це гра 47-го, який із пішака раптом перетворюється на ферзя.

Головна причина такого кардинального рішення не має нічого спільного із аргументацією Мерто. Кіллера змушує замислитися його колишній куратор, Даяна Бернвуд–за сумісництвом, наша перша жертва у грі. На мушку 47-му, певна річ, вона потрапила неспроста. Майже, як персонаж Бардема у Skyfall дама публічно викрила Агентство, намагаючись захистити дівчинку Вікторію, у якої з нашим протаґоністом спільний не лише колір очей, а й походження. Зрозуміло, що за індиґо одразу ж вишикувалась черга із поганців різного калібру – довго шукати нових жертв найбільшому поціновувачу костюмів після Барні Стінсона точно не доведеться.

Завдяки класній постановці, сценарій залишає непогане враження, але, як і все у Hitman, розкривається лише у деталях. Певно, не кожен оцінить акцентовану ґротескність персонажів (тим більше у жахливому російському дублюванні), низку прихованих ґеґів від розробників і ту кількість божевільних ситуацій, в які потрапить наш протаґоніст:розправа над групою черниць у латексних костюмах, повірте, це ще далеко не апогей креативу IO. Особливо ж дивно така подача сюжету виглядає на контрасті з ігровим процесом, який, у кращих традиціях серії, залишився максимально холодним, розважливим і математично точним.

Усе просто: на кожному з рівнів у тебе є певна ціль та безліч способів виконати свій контракт. Ось цього хлопчину можна отруїти, на того скинути автомобіль, а ще когось завести у безлюдний провулок і випробувати безвідмовну гароту. Розробники настільки вдало відточили свою майстерність у створенні таких головоломок, що з кожним закресленням портрету в правому верхньому куті тобі здаватиметься, наче ти щойно сам знайшов цей унікальний спосіб убивства, а не просто запустив налаштований ґеймдизайнерами скрипт. До жертви, певна річ, треба буде ще дістатися: кожен наш клієнт – те ще цабе, тому рівень охорони у нього буде відповідний. Певна річ, із просуванням по сюжету їх статус, а отже і кількість охоронців на мапі, тільки зростатиме.

Розбавлені такі місії стандартними для відеоігор останніх років, але зовсім нетиповими для серії Hitman, екшн-сценами – втечами від гвинтокрилів, розчиненням у натовпі або кулачними боями з використанням QTE. Виглядають вони настільки ефектно, що про будь-які порушення канонів франчайзу навіть не встигаєш подумати.До речі, про візуальну складову Absolution: завдяки використанню нового графічного рушія Glacier 2, у грі всевиглядає просто захопливо: від загальної картинки на кожному з рівнів до краватки 47-го. Не підвела навіть оптимізація, яка ніколи не вважалася сильною стороною данської студії – співвідношення соковитості картинки до системних вимог на православній платформі може тільки тішити.

Не виправдалися побоювання фанатів і щодо музичного супроводу – відсутність Джеспера Кіда у фінальних титрах пройшла майже непоміченою. Оркестрові тони вступають саме в той момент, коли це вимагається, тривожні мотиви одразу ж підказують, що тебе от-от викриють, а «Ave Maria» в якості бонусу стане чудовим сюрпризом для всіх старожилів серії.

Ще одне нововведення, яке спочатку викликало неоднозначну реакцію у спільноти, змагальний онлайн-режим «Contracts», насправді виявився досить цікавим кроком у розвитку франчайзу. У ньому гравці можуть створити власні випробування для 47-го і запропонувати їх пройти всім охочим. Навряд чи ця складова може стати довгогральною перспективою для Absolution, але на декілька вечорів, укупі з ледь не двадцятигодинною сюжетною кампанією, «Контрактів» точно вистачить.

Hitman: Absolution – це розкішна шахова дошка з фігурами зі слонової кістки. Його правила всім добре відомі і старі, як Нолан Бушнелл світ. У нього з однаковим інтересом можуть грати і діти, і визнані ґросмейстери. Кожен крок у грі слід ретельно обдумувати – необдуманий хід цілком може закінчитися несподіваним матом.Врешті-решт, ніхто не завадить тобі скинути з дошки шахи і зіграти партію «чапаєва» - але тоді, щоправда, це вже буде не Hitman.

Відеоогляд Hitman: Absolution

Автор: Ярослав "YarekD" Друзюк
Голос: Олекса "Snovyda" Мельник
Монтаж: Юліан "pad0n" Грицевич