Assassin’s Creed III

Assassin’s Creed III – це вже п’ята гра серії про споконвічну війну тамплієрів та асасинів . У попередніх частинах ми мали нагоду споглядати Святу землю в часи третього Хрестового походу та Італію часів Ренесансу. Цього ж разу розробники з Ubisoft Montreal переносять гравця у вісімнадцяте століття і дозволяють стати свідком і учасником війни за незалежність та становлення нової країни.

Новий головний герой – наполовину індіанець і наполовину англієць на ім’я Радунхаґедун, або просто Конор. Втративши матір у юному віці, він сповнюється бажанням помсти, та у пошуках винуватців починає усвідомлювати, що став частиною набагато глибшого конфлікту.

Задоволення, яке отримуєш від проходження гри, прямо пропорційне твоїм знанням історії. Конор буде присутнім при підписанні Декларації про Незалежність, мимоволі стане причиною Бостонської різанини, візьме участь у битві біля Банкер-Хіл та буде знайомий з такими постатями, як Джордж Вашинґтон, Бенджамін Франклін та Пол Ревір. Разом із сучасним нам героєм Дезмондом гравець переживе моменти з дитинства та юності героя і спостерігатиме за тим, як Конор із наївного хлопчика перетвориться у вправного асасина.

Ґеймплей Assassin’s Creed III принципово не змінився з попередніх частин, але зазнав кількісних та якісних допрацювань. Фактично, розробники спробували покращити і спростити усі елементи. Як і в минулих іграх, герой бігатиме дахами, вправно долатиме десятки ворогів у ближньому бою та здійснюватиме сюжетні вбивства. Паркур став ще простішим, адже тепер герой виконує стрибки автоматично. Деякі дії було консолідовано і закріплено за єдиною клавішею, чим гра іноді страшенно дратує. Скажімо, герой стоїть на даху будинку, а поруч з ним – його напарник. Клавіша Е відповідає за команду «зістрибнути униз», але натискаючи її Конор одночасно наказує своєму союзнику залишатися на місці. І ось, наш асасин зістрибнув униз, щоб продовжити місію, залишивши товариша чекати на даху, після чого йому доводиться знову лізти вгору, щоб його забрати.

Ближній бій став набагато динамічнішим, аніж у попередніх частинах серії. Відтепер герой не перетворюється на броньованого і недосяжного танка, коли гравець затискає кнопку блоку. У момент, коли ворог наносить удар, гра сповільнюється, дозволяючи відреагувати контрударом, вихопити у ворога з рук зброю або пожбурити його. До кожного класу ворога є свій підхід, і не усіх супостатів вдасться заклікати до смерті. Рухи Конор здійснює з блискавичною грацією, і спостерігати за шинкуванням недругів у його виконанні вельми цікаво.

Велика частина ігрових подій проходитиме у лісистій місцевості між Бостоном та Нью-Йорком, а тому Конору знадобиться вміння хвацько стрибати по гіляках дерев. Щоправда, шастаючи у верхів’ях дерев, мимоволі доходиш до висновку, що флора Північної Америки якась дуже бідна і усі дерева ростуть абсолютно однаковими. Та, споглядаючи, як вправно герой маневрує між гілляччям, про це майже забуваєш.

Вміння бігати по деревах – не єдине, чим герой завдячує своєму індіанському корінню: Радунхаґедун – чудовий мисливець і вміє не тільки вистежувати диких звірів і захищатися від них, а й знімати шкіру та ікла, за які непогано платять місцеві крамарі. Полювання у грі хоч і далеке від реалізму, та іноді допомагає відволіктися від місій і отримати додаткове задоволення від гри.

Ще один новий елемент – це морські бої. Керувати бойовим кораблем, маневруючи між скелями або таранячи на повній швидкості ворожий галеон – це вельми цікаве заняття. На різноманітних морських місіях гравцеві потрібно буде захищати торгові судна та атакувати форти тамплієрів, брати на абордаж кораблі супротивників і топити їх залпом гармат. Це не описати словами – Assassin’s Creed III варто пограти вже принаймні задля морських боїв.

А поки Конор воює з Англією, його сучасний нащадок Дезмонд шукатиме способу потрапити до храму древньої цивілізації, щоб відвернути кінець світу. Для нього розробники теж приготували кілька вельми цікавих місій, та закінчення його сюжетної лінії – це чи не найбільше розчарування серії. Після проходження гри почуваєшся так, наче раптом тобі без жодних пояснень дала ляпаса і пішла геть дівчина, з якою ти провів кілька незабутніх побачень. Більше того, дещо дивно те, що при завантаженні гра показує прогрес гравця у відсотках. Та, на відміну від попередніх ігор, ця цифра враховує усе проходження разом із побічними місіями. Коли бачиш у меню, що гру пройдено на 56%, то сподіваєшся на ще кілька десятків годин сюжетного ґеймплею, а не на фінальні титри з можливістю довиконувати побічні місії, хай їм грець.

Перейдімо до чогось приємнішого, а саме – до графіки. З часів Revelations, персонажі набрали полігонів, а міста стали ще більш деталізованими. Візуальні ефекти теж вражають своєю динамічністю. Особливо приємне враження справляє те, як реалістично герой залишає позаду траншеї, йдучи загрузнувши по пояс у сніг. Кат-сцени знято чудово, та ось міміка персонажів поза роликами викликає, як мінімум, подив. NPC мають жахливу звичку з’являтися і зникати просто перед очима, що також дратує. Та більшість з цих недоліків не псують загального враження від високоякісної картинки. Ігровий світ живе своїм життям, хоча іноді це життя видається дивним. Ми вже звикли до того, що у кожній грі про асасинів є певний клас NPC, які оточують героя, жебраючи або бренькаючи на лютні. У Assassin’s Creed III цю роль на себе взяли діти, яких автор цього огляду і у житті не дуже любить. Увівши цих дітлахів-олігофренів, розробники подолали нову планку дратівливості. Браво!

Десь тут мав би бути опис мультиплеєра, але він не дуже змінився з попередніх ігор. Задоволення від непомітного вистежування своєї цілі серед юрби дуже псують неадекватні казуали, які бігають ігровими мапами, уявляючи себе у Call of Duty. Та біс з тим мультиплеєром, Assassin’s Creed – гра сюжетна, і мультик їй потрібен як п’яте колесо до воза.

Ось і прийшов час висновку. Але чомусь остаточну оцінку грі дати складно. З одного боку, у ній дійсно збереглося усе, що робило попередні ігри цікавими: видовищний паркур, цікаві сюжетні вбивства, динамічні бої тощо. Гра збагатилася новими цікавими елементами. Але їй бракує якоїсь невловимої частинки. Назвіть це душею, якщо бажаєте. До головного героя не прив’язуєшся так, як до харизматичного італійця Еціо, а сюжетні лінії Конора і Дезмонда закінчуються трохи в’яло. Тому якщо ти фанат серії, то пограти у Assassin’s Creed III тобі беззаперечно варто. А якщо ж ти тільки плануєш познайомитися із серією, то почати радимо із сонячної Флоренції та історії Еціо Аудіторе.

Автор: Микола Сонячний