Arx Fatalis

Arx Fatalis (лат. Остання Цитадель) — дебютний проект французької Arkane Studios, також відомої нам за такими хітами як Dishonored та Dark Messiah of Might and Magic, що побачив світ ще в далекому 2002-ому.

Arx — гра із сумною долею. Не з'явися вона під час безумовного панування на ринку таких велетнів рольового жанру як  The Elder Scrolls: Morrowind та Neverwinter Nights — хто знає, може, вона і стала б тим самим еталоном, з яким ми б порівнювали усі нові RPG... Непримітна зовні, гра тим не менше дуже глибока та атмосферна і чимось невловимо нагадує давню класику на кшталт Ultima Underworld чи серіал Wizardry. Вигляд від першої особи, десятки кровожерливих монстрів, похмурі підземні лабіринти, різноманітна магія та розмаїття штрикально-різальної зброї — повний комплект розваг для всіх зануджених авантюристів.

Зав'язка історії досить банальна, ми прокидаємося в темниці і абсолютно нічого не пам’ятаємо, навіть власного імені. Сусід по камері називає нас Ам-Шеґар, що означає (хто  сам здогадався може взяти бублик) – Безіменний. Скориставшись недолугістю місцевих мулярів, вибираємось із камери і починаємо нелегкий шлях на волю. І вже хвилин через десять починаєш розуміти що гра трапилась оригінальна та з купою неочевидних можливостей. Наприклад, замість того, щоб героїчно кидатись із уламком кістки на двох здоровенних орків можна легко підсунути їм на стіл брудний посуд та спровокувати побутову бійку.

Вибравшись із тюрми і трохи призвичаївшись, починаєш помічати, до якого оригінального світу занесли тебе астральні вітри. У жителів планети Екзоста дійсно серйозні проблеми. Ніхто не придав значення падінню загадкового метеорита, і коли через кілька років місцеве сонце почало повільно вгасати, ці дві події не зв'язали докупи. Кожний новий день приносив трішки більше холоду і трішки менше світла. Усі вцілілі раси були змушені об’єднатися в боротьбі за виживання та відступити ближче до гарячого ядра планети, у велетенський підземний комплекс, який їм люб’язно подарували гноми.

Завдяки магії в шахтах вдалось створити щось схоже на біосферу. Під землею люди вперше зіштовхнулися із Сестрами Едернеум — таємничою расою жінок-змій, чиї знання магії та алхімії дозволили вирощувати рослини без сонця, та щуро-людьми – спритними вбивцями та злодіями, що звикли до темряви тунелів.  З часом усі раси спромоглися облаштуватися та звикнути до життя під землею, і розселилися по тунелях згідно зі своїми вподобаннями.

Люди розмістились ближче до поверхні, і того, що колись було їхньою домівкою. Вже народились нові покоління, що ніколи не знали сонця, а новини з поверхні приносить тільки гільдія Подорожніх, члени якої знають секрети виживання в смертоносному холоді вічної мерзлоти. Звістки від  від інших підземних міст — велика рідкість.

Хитрі ґобліни оселилися кількома ярусами нижче, і обкрутили довкола пальця добродушних але тупих тролів, змусивши їх працювати за безцінь у шахтах та добувати дорогоцінне каміння.

А ще нижче розташована зачарована фортеця Сестер Едернеум. Після допомоги із переселенням, зміє-діви повернулися до свого зачарованого лабіринту, куди не ступала нога смертного. Вологі, темні та слизькі, маловивчені тунелі глибоко під фортецею стали домівкою щуро-людям та ще, одним Богам відомо яким, страховидлам. А куди поділись гноми, міфічна раса, чиї машини дивували всіх іще до катастрофи, ніхто і гадки не має. Може докопалися до самого пекла?

Герою доведеться розплутувати цілий клубок інтриг, і нудьгувати точно не доведеться. Графік у Ам-Шеґара видався надзвичайно щільним: підробка документів, спроба втертися в лави зловісних сектантів, пошуки подарунка для втомленого від депресії троля, порятунок досить невихованого дівчиська із переповнених надміру жвавими мертвяками катакомб та неочікуване побачення із льодяною драконихою ...

Навіть, здавалося б, найпростіше завдання — потеревенити із королем ґоблінів — перетворюється на шпигунську місію з обшуком світлиці монарха та підміною пирогів на кухні (Його Смердючість має таку сильну алергію на яблучний пиріг з вином, що даватиме герою аудієнцію із вбиральні). Розслідування вбивства придворного астролога (О Боги, хто взагалі додумався тримати астролога під землею?!)— майже детектив із зашифрованими листами, опитуванням свідків, помилковими підозрюваними та драматичною розв'язкою.

Побічних завдань небагато, але задоволення вони принесуть не менше, ніж головна сюжетна лінія. Авантюристи, спраглі до гострих відчуттів, можуть спробувати пограбувати банк чи виручити нещасну курку-перевертня. А як ви дивитеся на те, щоб подарувати тролям фінансову незалежність? Досвідчені зламники запрошуються взяти участь у "полюванні на скарби". Спеціально для азартних гравців 24 години на добу функціонує казино. Навіть купівлю акцій ґоблінських шахт можна розглядати, як своєрідний квест. Встигнете вчасно продати, — буде вам щедра надбавка до "зарплатні".

Інтерактивність втілена на найвищому рівні, і щось подібне рідко зустрічається навіть в сучасних іграх. Будь-який, навіть зовсім непотрібний предмет, може бути використаний за призначенням. Гомілковою кісткою дуже зручно лупити набридливих пацюків. Розтерши у ступці квіти, розмішавши їх з водою і нагріваючи в реторті, ми отримаємо корисне зілля. Свіжі фрукти-овочі відновлюють втрачене здоров'я. При наявності в кишені жмені борошна, качалки, яблука та відкритого вогню можна зварґанити лікувальний пиріг. Наловивши вудкою риби, ви отримаєте шанс покуштувати смаженого карася (у грі необхідно регулярно харчуватися, інакше — голодна смерть!). Шляхом низки маніпуляцій з молотком та кувалдою, сталева руда перетворюється на непоганий меч, а добре вистругані осикові кілки виявляються незамінними при зустрічі із мертвяками. До речі, в порядку експерименту спробуйте жбурнути шматочок сиру пацюку — той миттю кинеться на ласощі.

Чим ближче ми до фіналу, тим сильніше гра нагадує не RPG, а хардкорний пригодницький квест. Цілком імовірно, що доведеться шукати допомоги в мережі — тут  багацько цікавих, заплутаних пазлів і 90% усього досвіду видають за роботу головою. Та й ворогів "заклацати" навряд чи вдасться — надто багато чого залежить від правильного вибору зброї, тактики, місця битви та сили удару.

Битися доведеться не дуже багато, але цілком достатньо, щоб потішити свої кровожерливі інстинкти. Бої відбуваються у реальному часі. Для того, щоб почати сутичку, вам доведеться перемкнутися в так званий «бойовий режим» (Shift + Left click). Автоматично цей режим не вмикається, тому доводиться завжди бути напоготові — вороги не чекатимуть. Як тільки ви встанете у  «бойову стійку», можете починати поєдинок.

Сутички трішки нагадують іншу гру тих років - Morrowind. Вихопили шаблюку, затиснули кнопку удару,  і коли жовтий ромб в центрі став майже білим, сповістивши, що зараз буде максимум удару, звільнили кнопку. Ваш персонаж із кректанням  опустить зброю на голову супостата. Ще однією чудовою особливістю бойового режиму в Арксі є добре реалізована система зональних пошкоджень. Проти кожного ворога потрібно буде застосовувати різні типи ударів, тобто доведеться багато експериментувати. Уявіть, що на вас мчить лицар увесь, окрім голови, закутий в лати. Ваша перша реакція? Логічно було б рубанути наосліп, так, логічно, але хибно! Удар по тулубу, або руках зможе завдати пошкодження, лише пробивши обладунки, а це дуже й дуже складно. Як подолати такого танка? А ось тут ви і повинні помітити, що шолома він не вбрав!  Така ось Ахілесова п'ята є у кожного персонажа і якщо, наприклад, ґобліна просунутий герой легко вбиває з одного удару, то з Ілсідом або зміючкою-сестричкою ви будите битися дуже і дуже довго...

До речі, не слід забувати, що більшість місць, в яких вам доведеться воювати, досить погано освітлені. А це вже поле діяльності «воїнів тіні». Коли ви потрапляєте в погано освітлене місце, ліворуч внизу монітора з'являється фігурка, котра означає, що вороги вас не помічають. Чим краще у вас розвинена навичка прокрадання, тим у більш освітленому просторі вам вдасться залишитися непоміченим.

А як же магія? Без неї у фентезійному світі нікуди. У ARX Fatalis нам доведеться мати справу із незвичною реалізацією рунної магії. Нові руни, зазвичай, здобуваються із кишень трупів невдалих попередників героя. Кожна руна символізує якесь слово або звук, з яких потрібно скласти заклинання. «Вимовляти» ці слова доведеться шляхом викреслювання курсором мишки на моніторі символів, що позначають ту чи іншу руну. Таким чином, для того, щоб заклинання спрацювало, доведеться відтворити як мінімум два символи. Звичайно, в запалі бою це зробити досить важко. Але розробники пішли нам назустріч. Перебуваючи в «бойовому режимі», вам дозволено заздалегідь накреслити та запам'ятати до трьох заклинань, а потім швиденько їх активувати.

Далеко не всі комбінації рун відображаються в книзі заклинань. Просунуті  чарівники-дослідники додумались заманити могутнього ліча в антимагічну зону і ретельно скопіювали послідовності рун, які викреслював супротивник. Таким чином ґеймерська спільнота дізналася про кілька надпотужних секретних заклинань, що перетворювали скромного мага на аватара смерті.

Загалом, рольова система ARX проста, ефективна і багатогранна. Вона дозволяє створити як вузькоспеціалізованого майстра, так і всебічно розвинену особистість. Нам пропонується розкинути наявні очки досвіду між чотирма основними характеристиками (strength, mental, dexterity, constitution) та дев'ятьма вміннями (stealth, technical, intuition, ethereal link, object knowledge, magic, close combat, projectile, defence). При чому, ви відразу ж побачите, який параметр впливає на ту чи іншу навичку. Ясна річ, що не піднімаючи навичку Х ви навряд чи добре опануєте мистецтво непомітно підкрастися до супротивника, а без параметра Y вам не стати хорошим магом. Відповідно, якщо ваша сила буде неприпустимо мала, то завданий удар не вразить найостаннішого ґобліна.

Старенька графіка, крива анімація монстрів та інтерфейс — незручності, з яким доведеться змиритись, якщо ви плануєте отримувати задоволення від гри.  Щоденник відкривається тільки на першій сторінці і звалює отримані квести в сумбурну кашу, як в Morrowind. Тісний інвентар незабаром розширюється за рахунок додаткових сумок; в той же час напхана речами панель взяла за звичку вилазити на екран при кожному завантаженні рівня. Переживете ці дрібні незручності — ваше щастя.

Західні критики чомусь дуже прохолодно сприйняли вихід гри. Щиро співчуваємо колегам, які не спромоглися оцінити її чарівності та оригінальності. Arx Fatalis — добрий приклад дійсно атмосферної, колоритної та розумної рольової гри. Це початок для цілої низки позитивних тенденцій, які розробники продовжили розвивати в своїх наступних проектах. Особливо це продумана фехтувальна система від першої особи, яка є візитівкою Arkane Studios, та   захоплива атмосфера, яка поглинає ґеймера з головою.  На останню тут, як і у всіх наступних проектах студії, працюють навіть найдрібніші деталі: жмути зеленуватого туману, що заповнюють коридори в'язниці, криваві відбитки чиїхось рук біля сходів, напівпорожні вулиці сонного міста і  тепле світло смолоскипів, що відбивається від вогкої землі. Замість музики ми чуємо луну передсмертних криків, скрегіт лап у череві катакомб, оглушливий рев протягів у тунелях, атмосферні переливи лютні в таверні. Arx Fatalis — не горор але, розгулюючи по нижніх рівнях, ви мимоволі відчуєте, як спина вкривається сиротами.

Тож сядьте за гру увечері, вимкніть світло, і додайте гучності у навушниках. Приємної вам пригоди.

Автор: Andrew Dragan