Welcome back… Driver…

І знову компанія Ubisoft, і знову хочеться на них погаркати, покричати, але не вийде, бо це не той випадок, цього разу їм вдалося. Нова частина гонкової саги про дуже крутих водіїв вийшла на гідний рівень і навіть встановила свої стандарти. Зустрічайте – Driver: San Francisco!

«Я є Альфа і Омега, початок і кінець»

Події відбуваються там, де й минулого разу і в нас у руках те саме шкіряне кермо жовто-чорного Dodge Challenger. Сюжет в грі – це одна з вагомих причин купувати її. Він трішки розмазаний і розтягнутий побічними завданнями, але однаково дуже, дуже цікавий і інтригуючий. Хоча під самий кінець можна здогадатись в чому вся загадка, якщо… А ось це вже не будемо казати…
Персонажі гарно пророблені, хоча кліше щодо лиходіїв іноді псують приємне враження, хоча не дуже. Також тут є сторонні персонажі, які розкриваються нам в другорядних місіях. Це доволі дивно і класно, бо впродовж однієї гри ми слідкуємо за трьома-чотирма сюжетними лініями. Круто , нічого не скажеш. Та й взагалі наявність сюжету в складній гонці, ГАРНОГО сюжету – це просто неймовірний плюс.

«Все геніальне – просте»

Щодо самих гонок – це бомба! Розумієте, це точно відповідає фразі «все геніальне – просте». Тут немає тюнінгу, немає крутих вінілів чи чогось такого, ні, ні, ні! Тут є чисто кіношна фізика, коли на скаженій швидкості входиш в просто нереальний арфі по вузьких вулочках міста. Тут є трафік, поміж якого тобі треба протискатись під час гарячих переслідувань і тут є ліцензовані тачки, дуже багато авто на різний смак.
Але ніщо не замінить того відчуття, коли ви за кермом спорт-кара на схилі входите в занос і дрифтуєте поміж інших машин з купою копів на хвості, які до речі не прості бевзики, а дійсно перешкоджають. Штучний інтелект жорсткий і нам подобається. До речі можна ж змінювати тачки просто на ходу, достатньо натиснути одну клавішу і ви линете над містом, обираючи потрібну машину! Все просто і від цього страждають ваші супротивники, а ви насолоджуєтеся тим, що не треба виїжджати задом і знову розганятись, ні… це тепер в минулому. До речі щодо перегонів і такого всякого. Є окремі випробування, які показують нам класику драйвера: старі тачки, старі копи, стара картинка і все в сепії, автентично, нічого не скажеш проти.

«Музика – це розум, втілений в прекрасних звуках»

Музичний супровід впродовж всієї гри не збавляє темп. Плеєр влучно підбирає композиції і додає драйву. Ти починаєш постукувати ногою у ритм і відчувати машину краще. Починаєш розуміти муркотіння двигунця і його вимоги до тебе. Чудові пісні тих років та нашого покоління, чудовий джаз і блюз, кантрі-рок і так далі. Заснути просто не зможете. Також гарні оригінальні композиції, особливо головна тема гри, в якій переплелись палке напруження і драматична частина фіналу. Коли все летить шкереберть і триває гонитва твого життя, на екрані чистий автогоночний Call of Duty, не більше, не менше.

«80 відсотків інформації сприймається через очі»

Якщо ґеймплей і звук просто чудові, то до графіки є претензії. По-перше: вона якось ну на дуже швидку руку зроблена. Саме ігрова графіка, ролики і кат-сцени – це все дуже круто і дивишся, наче кіно. Але просто картонне місто з фотографій, без нормального згладжування, і трішечки мила на задньому плані виглядає якось не дуже. Чесно, от тут би краще трохи замилили тло, бо автомобілі і дороги – текстури високого рівня, інше – відверта туфта, хоча в адреналіновому сп’янінні на них не зважаєш.

«В кожній бочці меду є ложка дьогтю»

Тепер про неприємне. Гра вийшла доволі насиченою баґами на рівні текстур. Буває їдеш собі повільно, а тут на тобі – дорога з під колес щезла, чи все почало блимати. Ще гра бува зависає, або просто не рухається в режимі шифтинґу. Також неприємною новиною є те, що пошкодження автівок майже не впливають на їх характеристики, це нам не подобається, але будемо сподіватись, що в наступній частині все виправлять. Також під кінець другорядні завдання починають поступово набридати, але… але це вже ближче до кінця гри, тому їх можна проігнорувати. Все це трішки псує рівень гри.

«Ось і казочки кінець…»

Підсумовуючи все вищенаведене, можна однозначно сказати, що Драйвер повернувся. Повернувся з шиком і писком, але все ж таки не докрутили… Могла бути просто на десять балів, чесно вліпив би без найменших вагань у душі, але… нажаль… Гра просто чумова, збурює кров у ваших жилах, змушує реготати з жартів, в ній ви просто відчуваєте себе водієм. Але не дуже гарна картинка, набридливі баґи і нудьга другорядних місій під кінець дають про себе знати. Також доволі пусте і картонне місто іноді шкодить автентичності. Але однаково граєш без перестану і потім занурюєшся у мультиплеєр, продовжуєш відкривати і купувати все нові і нові тачки. Насолоджуєшся просто неперевершеним жовто-чорним Dodge Challenger в якому сидить крутий чувак на ім’я Джон Танер, або ж просто Driver…

Автор - UATyroni

Відеоогляд