Post Mortem

Детективний квест

Такий жанр комп’ютерних ігор як «квест» відомий усім досвідченим (і не дуже) гравцям. Незважаючи на те, що жанру вже тривалий час пророкують зникнення, він однаково живе і розвивається, над ним активно експериментували і експериментують, додаючи якісь особливості: то по-справжньому цікавий і оригінальний сюжет, то вигляд від першої особи, то вставляють якийсь піджанр, на зразок хоррора (тільки не «survival horror») чи детектива… О, саме про детектив зараз і поговоримо. Гра, про яку йтиметься – дітище славнозвісної компанії «Microids», в доробку якої – шедевр усіх часів, квест «Syberia». Та не встигла ще «Сиберія» зібрати усі нагороди і закріпити за собою статус культової, а талановиті французи наприкінці 2002 року видали новий шедевр – детективний квест зі страшною назвою «Post Mortem» (у перекладі – «Посмертно»). Його вихід став певною мірою відродженням стилістики старих квестових ігор від компаній «Cryo Interactive» і «Wanadoo», які стали підрозділами «Microids».

Наш блокнот - куди ж без нього детективу

Якось у Парижі

«Post Mortem» переносить гравця у похмурий Париж 1925 року, де жив собі колишній агент ФБР, а заодно і головний герой гри – Ґустав Макфірсон. Молодий хлопець, який не цурається випивки і товариства симпатичних повій. Живучи і працюючи в Америці розкрив не один злочин завдяки своєму надзвичайному вмінню – бачити видіння скоєних убивств (таке собі «шосте відчуття»). Очевидно, це вміння так замахало головного героя, що він звільнився і перебрався до Парижа – вести бідне, але спокійне життя простого художника. Однак спокій Ґустава переривається, коли одного вечора на порозі його дому з’являється вродлива дама на ім’я Софія Блейк з проханням розкрити новий злочин: у одному з шикарних готелів Парижа – «Орфеї» сталося жахливе вбивство молодої пари. Жертви були обезголовлені, а різанина мала явний ритуальний характер. Одною з жертв була сестра Софії. Хоч як не впирався Ґустав узятися за розслідування, бажання допомогти дівчині і непоганий гонорар змусили Макфірсона знову стати детективом. А тим часом кількість жертв загадкового вбивці, серед яких є свідки у справі і навіть друзі Ґустава, починає зростати…

Слідами вбивці

Самотній бармен на сторожі

Після досить цікавої зав’язки починається розслідування. За ходом подій гравець спостерігає від першої особи, але ні про яке 3D мова не йде – ігровий світ поділений на райони (готель, бістро тощо), а ті в свою чергу – на локації, по яких здійснюється моментальне переміщення за допомогою курсора і «мишки». В грі є мапа Парижа, яка допомагає переміщуватися у потрібні райони в будь-який момент. Але попереджаємо – до Ейфелевої вежі, Лувра, Собора Паризької Богоматері та інших визначних місць Парижа нас не пустять. Огляд локацій можливий довкола своєї осі. Ніякої стрілянини і можливості смерті головного героя раніше фіналу не передбачено.

Ґустав вештається по паризьких готелях, ресторанах, поліцейських дільницях та інших місцях, допитуючи свідків, записуючи їх досьє та інші відомості розслідування, збираючи докази та предмети, які необхідні для просування по сюжету і вирішення логічних, часом складних головоломок.

Мапа Парижа

Чи є в ігровому процесі якісь особливості? Безумовно. Головна з них – гнучка система діалогів, яка безпосередньо впливає на проходження. В більшості діалогів з тим чи іншим персонажем у гравця є варіанти, яку відповідь підібрати. Вона і вплине на подальші дії. Наприклад, від того, як представиться Ґустав менеджеру готеля «Орфей» залежить те, як Ґустав потрапить до кімнати, де сталося вбивство: чи менеджер сам поселить Макфірсона у кімнаті поруч із місцем злочину, чи доведеться добиратися туди, сховавшись у валізі. Звідси також випливають і різноманітні варіанти вирішення головоломок: не можеш зламати замок відмичкою – бери кувалду; не зміг умовити охоронця зали таємного ордену пропустити героя по фальшивому запрошенню – «приготуй» сонливий газ і пшикни йому в обличчя і так далі.

Місце злочину.  Скріншот з присутніми на ліжку трупами вирішили не публікувати

Оригінальні головоломки у грі теж є: квест, де треба знайти відмінності між оригіналом і копією картини або квест, де треба намалювати портрет підозрюваного запам’ятають усі. Ну і, ясна річ, у грі є різні варіанти кінцівок. Тож «Post Mortem» пропонує явну нелінійність проходження. Звичайно, на загальний хід сюжету дії гравця не вплинуть: у грі є локації, які обов’язково треба відвідати і персонажі, з якими обов’язково треба поспілкуватися.

Оригінальною сюжетною знахідкою став епізод, коли Ґустав слухає історію одного з персонажів і гравець на деякий час вживається у шкуру іншого героя. До речі, персонажі у грі пророблені на найвищому рівні: запам’ятовуються навіть другорядні «особистості».

Це хто інквізитор?

Paris Noire

Навіть на момент виходу «Post Mortem» не дуже вражала графікою. Плоскі локації виглядають не стільки деталізовано і реалістично, скільки просто стильно. На додачу більшість із них зроблені у темних тонах – мабуть, художники активно ховали «косяки». Ну, і правильно зробили – гра дійсно має свій неперевершений шарм і характерний для детективного сюжету нуар-стиль, який виражається у першу чергу в небагатій кольоровій гаммі. Тому дивитися на інтер’єри готельних номерів, поліцейських дільниць і маєтків багатих мсьє дійсно приємно. Але лише вночі – через суцільні темні тони грати вдень у «Post Mortem» не легше, ніж у «Doom 3».

Одна з найскладніших головоломок

Вагому роль у створенні атмосфери відіграють ігрові ролики. У «Microids», очевидно, мода така – робити їх на найвищому творчому і режисерському рівні. Вступний ролик, де спершу камера літає над нічним Парижем, а потім показується саме вбивство, «вставляє» по повній програмі. Але це лише квіточки: далі – більше; будуть і погоні, і нові видіння головного героя, навіть прихід Ґустава на нову локацію супроводжується відповідною заставкою. Красиво, атмосферно і, де треба, страшно.

Вродливих поліцейських у грі немає

От що не вдалося приховати розробникам – це слабуваті моделі персонажів. Незважаючи на їх уміння відкривати роти при розмові, кліпати очима, дихати, на наявність зародків міміки і жестикулювання, яке, правда, регулярно повторюється, моделі виглядають наче витесані з дерева. Схоже, бюджет гри не дозволив розробникам досягти більшого. Бо про відвідувачів бістро «Алямбік», які є нерухомими частинами локації навіть згадувати не хочеться. Однак, заглибившись у сюжет, про всі огріхи графіки моментально забуваєш. Особливо, коли в історію поступово вплітається містика. Єдиний недолік, від якого не відкараскаєшся – це проблемна робота гри на сучасних комп’ютерах. Але, слава Богу, є патч, який лікує цей глюк.

Зараз він розкриє чийсь внутрішній світ...

Музика 30-х

Зі звуком у «Post Mortem» повний порядок: діалоги озвучені прекрасно. Не менше вражає і музика, що виконана у відповідному детективному стилі і якнайкраще затягує в атмосферу.

Відеоролики у грі на висоті

Посмертно

«Post Mortem» можна точно назвати одним з найкращих квестів. Можливо, хтось і не назве гру шедевром, але як мінімум помітною грою у своєму жанрі – точно. Тому любителям квестів, детективів і нуару – грати обов’язково.

Автор: ОПЕРАТОР