Yesterday

Якось у 2001 році хлопаки із іспанської студії Pendulo запропонували ґеймермам завіятися і започаткували серію жартівливо-пригодницько-драматично-божевільних ігор «Runaway». З того часу спливло понад десять років, а хлопаки продовжують креативити, лише цього разу вирішили здивувати нас справжнім містичним трилером під назвою «Yesterday». Чи вдалося це їм? Зараз з’ясуємо.

Чи говорить назва сама за себе? Можливо, - так. Проте англійське слово «вчора» може означати багато що. Графіку вчорашнього рівня, запацьканий копіпастою сюжет, вперте намагання відродити давно мертвий ігровий жанр «наведи і тицьни» (point&click). Або ж це натяк на те, що розгадка до усіх таємниць захована у минулому, яке чекає на нас у майбутньому, десь під кінець гри, коли лиходії стануть добродіями, а жертви катами.

Шматована байка

Дивно, але сюжетно гра нагадала дивовижний Fahrenheit. Такий же вінегрет жанрів, тем, подій і таємниць. Однак під кінець гра не з’їхала до відвертого маразму, як це було із Пророцтвом Індиго і витримала достатню міру усіх сюжетних компонентів.

Skype? Ні, звичайний діалог

Yesterday – це історія про чоловіка без пам’яті. Спойлером було б назвати його ім’я (що доволі незвично), адже інтрига стосовно особи головного героя, його мотивації, мети і засобів для її досягнення починається із першого епізоду гри.  Нам відомо, що існує певне Братство Плоті, яке поклоняється Сатані. Також знаємо, що існує воно із кінця XV століття та клопочеться створенням еліксиру вічного життя. Якимось боком із цим пов’язані масові вбивства безхатченків у славетному Нью-Йорку. Ще приплітається благодійна корпорація, алхімічні експерименти, вчення східного монаха і кривда, що труїть безсмертну душу вже понад п’ять століть!

Діятиметься у США, Франції, Шотландії, Гімалаях переважно у наш час. Попри те, що гра лінійна по своїй суті, сюжет абсолютно нелінійний і доволі заплутаний, через що важко передбачувати наступний хід сценаристів, іноді настільки важко, що доводиться перегравати попередній епізод, щоб збагнути, якого милого ми припхалися у цю локацію та що тут шукаємо. Рівні розбиті короткими флешбеками, які виступають у ролі підрівнів та збагачують гру новими подробицями про персонажів і події сюжетної лінії.

Обов'язкова для пригодницьких ігор еротична сцена

Зручність ґеймплею – запорука задоволення

Як вже згадувалося, за сюжетом – це «наведи і тицьни», тобто класична едвенчура із пошуком предметів, головоломками, діалогами тощо. Помітно, що розробники подбали про своїх ґеймерів і зробили перебування у грі максимально комофртним. По-перше персонаж пересувається по екрану майже миттєво, через що не доводиться надто довго очікувати, щоб повернутися до якогось місця на локації. По-друге інвентар ніколи не буває перевантажений надто великою кількістю предметів. А по-третє у грі передбачено дворівневу систему розумних підказок.

Коротка мить розмірковувань над прірвою

На першому рівні підказок ми можемо тицьнути на спеціальну кнопочку, і миттєво підсвітяться усі активні елементи на екрані. На другому рівні ми тицяємо іншу кнопочку, і бачимо коротеньку підказку натяково-загадкового виду. Підказки жодним чином не псують процес проходження гри, а лише скорочують час, який ми витратили б на пошуки вирішення проблеми. До того ж натискати кнопочки не обов’язково. Маєш характер і терплячу вдачу – шукаєш вирішення загадок самостійно, як це робили наші предки ґеймери-характерники.

Трішки засмутила відсутність будь-яких міні-ігор. Втім, це дозволило зберегти атмосферу містичного трилера, погодься, що стріляти по кульках чи складати п’ятнашки, коли над тобою нависла загроза древнього братства сатаністів, якось недоречно. А приємністю стала можливість компонувати предмети у інвентарі. Усі головоломки не позбавлені здорового глузду, доволі реалістичні та вправно вплетені у сюжет забавки.

Дозована естетика

Гра виконана у, звичному для цього жанру, графічному вирішенні під назвою 2,5D. Тобто статичне двовимірне тло, по якому бродить тривимірний персонаж. Пендулики використали рушій власного виробництва та трішки помилилися, адже підсовувати таку картинку навіть не розбещеним крайзисами і батлами фанатам квестів, це якось дивно.

Комунізм, сатанізм, Партія регіонів...

Доки гра перебуває у своєму звичному стані пошуку розгадок – усе непогано виглядає. Мультиплікаційні персонажі мило пересуваються по таких же мультиплікаційних локаціях. Усе справді красиво і стильно, є на чому затримати погляд, є чим помилуватися. Але кілька разів за гру починаються екшн-сцени. Вони тут виключно у вигляді роликів і повоювати за честь головного героя нам не дозволяють. Однак ролики ці, а також деякі анімовані діалоги виглядають неймовірно убого, попри те, що помітне намагання творців створити коміксовий стиль подання сюжету. Іноді цей прийом спрацьовує, іноді дратує, іноді просто не розумієш.

Отак треба битися, верхи на драконі!

Є у цієї цяцьки один момент, який вріжеться у пам’ять надовго і, можливо, змусить пройти гру заново. І йдеться не про цицьки, яких тут вдосталь. Це мелодія, яку насвистує один із персонажів гри (імені його також не називатимемо щоб не наспойлерити). Непомітно ти сам почнеш її наспівувати у душі. Вперше мелодію можна почути у вступному ролику, який демонструє катівню із дивними записами на стінах, а також вона траплятиметься нам протягом гри і нею може закінчитися історія. Чому може? Та тому, що у грі присутні кілька кінцівок (усі цікаві, усі варті того, щоб їх побачити). Крім того звукове оформлення запам’ятовується музичним супроводому і вдалим озвученням шумів. Іноді стає моторошно, іноді бентежно, іноді тремтиш від інтриги і ніколи не нудьгуєш.

Висновкуваті підсумкування

І раптом стається закінчення. За кілька хвилин до його приходу ти усвідомлюєш, що ось – це кінець історії, усе стало зрозуміло, теємницю розкрито, причини з’ясовано і ясно, що далі історію немає змісту продовжувати. І починаються титри. А ти сидиш ошелешений неймовірним темпом оповідання, ворушиш губами, лічиш щось на пальцях, переглядаєш записи у блокноті і вперто відмовляєшся вірити, що нова гра рідкісного едвенчурного жанру виявилася такою короткою. І це найбільший мінус Yesterday.

То ж на поставлене у вступі питання можемо відповідати ствердно. Pendulo Studio  подарували нам дійсно цікавий, захопливий, таємничий і насичений трилер із невеличким пом’якшенням у вигляді дотепного і стриманого гумору. Зручність гри дозволить з легкістю проходити і перепроходити її епізоди, в міру складні головоломки зацікавлять досвідчених квестоманів, а система підказок дозволить розслабитися новачкам жанру. Yesterday справді вартує витрачених на неї коштів, хоч тривалість її могла бути довшою.

Автор: Олекса snovyda Мельник