Маленьке, зелене, та ще й стрибає

Весна! Пора прокидатися природі. Із сплячки до нас повертаються любі комарики, дерева обкидає цвітом, перші грози та черговий авітаміноз. А десь у Чехії зі своєї нірки вилазить Botanicula: миле створіння, сукупність щирих позитивних емоцій та 2-3 години ігрового процесу, який надихає на любов до живої природи. Гамму відчуттів забезпечила не мало відома студія Amanita Design, яка подарувала ігровому світу кращу інді-гру 2009 року - Machinarium.

МінОЗ попереджує: "Надмірне знайомство з грибами шкідливе для вашого паростка"

Цього разу вони, на чолі з Яромиром Плачі (Jаra Plachу) вирішили привернути нашу увагу не індустріальними видами роботизованого поліса чи загадковою планетою-астероїдом із Samorost. Вони обмежились одним деревом-липою.

Вулиця не розбитих ліхтарів

Давним-давно, на одному високому дереві...

У зірок власне життя. Вони мандрують небом, знайомляться, заводять дітей. Але коли зірка сповнена амбіціями та жагою пригод - її ніщо не зупинить. Вони щодуху мчаться у бік незвіданого. Тому, на великих швидкостях необачно можуть впасти з неба. Коли зірка упала на нашу землю - з'явилося перше дерево. А з ним і життя.

Та чорні паразити, які прийшли з безодні, вподобали незвичне світло. І почали нещадно висмоктувати усе, що мало хоча б краплю життя, яке принесла зірка.

І коли усе було приречено, у протиборство зі злом вступивпрямий нащадок упалої.

Протиставити злу він міг лише чистоту свого серця. Зло побачило, скільки енергії є в нової жертви, і одразу взялося висмоктувати її.

Але це згубило зло. Зірка, яка була всередині героя, віддала усе світло, що мала, і зло не могло з ним впоратися. А сам герой, після того, посадив останню насінину, з якого виросло нове дерево. І нове життя.

Просто додай води

Головних героїв важко назвати "героями". Це просто вірні друзі: пан Фізаліс, містер Маківка, панна Гриб, хлоп'я Пір'ячко та сусіда Гілочка. Спільну пригоду вони розпочали, коли пан Фізаліс натрапив на останню насінину з верхівки дерева-липи. Дружньою компанією вони вирушили вниз по стовбуру.

Натан Дрейк позаздрить такій акробатиці

Botanicula - типовий представник жанру point-and-click квесту. Тобто увесь інтерактив реалізується однією клавішею. Взаємодією предметами зі світом і використовуємо на диво невеликим ігровим інвентар. Нічого нового але реалізація просто чудова. Тим паче, що ґеймплей розбавили чисельними міні-іграм (перегони, арканоїд, волейбол). Головоломки вирішуються з огляду на властивості світу, його мешканців та можливостей друзів. Мале Пір'ячко - літає , містер Маківка використовує силу, а пан Фізаліс – просто душа компанії.

Ось тут нам доведеться на довго затриматись

Загадок у грі багато (понад 150 сцен квестової анімації). Та вони не дають мізкам закипати чи панічно кидатися в інтернет щоб підглянути проходження. Правильне рішення приходить майже одразу. Хоча гра, інколи, може затримати просування справи. Але кожна вирішена загадка приносить безліч емоцій: як, власне тобі, так і ігровим друзям. Усе ще й підсилюється чудовим музичним супроводом.

В гостях у живої природи

Але чи ти розв'язуєш черговий пазл, чи просто подорожуєш по локації, тебе не покидає відчуття, що ігровий світ живий. Тут проявляється одна з особливостей гри - жага досліджувати. Достатньо заглянути за листочок, зайти на нову гілочку, дослідити локацію - тобі відкривається новий світ, заповнений своїми мешканцями та способом існування.

Відкриття за відкриттям. Все нові і нові світи.

Кумки на підвішених лататтях виконують пісню, не гірше за турель з Порталу 2. Мурахи, які через темп роботи необачно прихопили з собою одного з друзів. Деякі мешканці діляться страхуватими історіями, які залишились у них після зустрічі з паразитами. Хтось допомагає пройти далі, а хтось заважає, дехто тікає від нас, а дехто безтурботно продовжує виконувати улюблену роботу. Світ живе, реагує та змінюється, що змушує просто щиро сміятися з усього, що відбувається на екрані.

Бажано звернути туди, звідки віє свіжим повітрям

Цікавим процесом також є збір ігрових карток, які даються лише тоді, коли провзаємодіяв з певним створінням до кінця.

6 лапок добре, а 40 - краще

Але, чомусь, на середині гри, коли блукаєш одними і тими ж місцями, швидко починаєш нудьгувати. Кількість звичних подій різко зменшується, а ті що і відбуваються, уже не так сильно викликають усмішку, а швидше великі круглі очі і здивування.

Тільки провзаємодіявши з персонажем, ми отримаємо карточку з його анімацією в свою колекцію

А от чим справді дивуєшся, так це графічним оформленням гри. Amanita Design залишила свій слід усюди з притаманним її іграм сюрреалізмом. Він одночасно придає грі шарму і викликає певну відразу. Усі істоти у грі промальовані дещо незвично. Тож якщо сприймати серйозно гру, ви дещо зіпсуєте собі враження від неї.

Зате дизайн рівнів і кольорова гамма заворожують красою і деталізованістю. З любов'ю промальована кожна жилка дерева, кожна плямка, кожна бульбашка. Різноманіття локацій збиває з пантелику, адже події відбуваються лише на одному дереві. Побуваємо і на верхівках гілок і залетимо у вулик, затримаємось у дивному містечку, заглибимось у стовбур дерева у зануримось у підводні глибини.

Непогано клює!

Вирізняється локація, у якій, після твоїх дій, з'являється невелика планетарна система з світилом у центрі. Там можна побачити головних героїв попередніх ігор "Мухоморового дизайну" (Amanita - з лат. "Мухомор"). А загалом, відсилань на ігри, та інших великоденок у грі вдосталь.

"Х'юстон! Х'юстон! У нас тут Місяць!"

Родзинкою програми є звуковий та музичний супровід. Над ними окремо працювала чеська група DVA. Кожний звук записаний людиною у мікрофон. Усі ці пищання, клацання, сичання, дзинчання, звуки персонажів і довколишнього середовища - все робилося зусиллями власного голосу композиторів і їх друзів, або записувались на природі. Музика у грі зіграна теж наживо. Веселі та безтурботні мотиви дозволяють сильніше перейнятися атмосферою. Для підтвердження достатньо сказати, що гра здобула нагороду на Independent Games Festival 2012 (IGF 12) саме за звуковий та музичний супровід. А це ще навіть до офіційного релізу.

Ніколи не втрачай надію. Вихід є завжди

Крізь призму мухоморів

Botanicula - це не яскравий промінь, а помірне сяйво. Воно підігріває тебе зсередини, гіпнотизує, викликає медитативний стан. Після проходження ти можеш відкинутися на спинку крісла і довго ще посміхатися до стелі. А можеш забути гру, так само швидко, як і пройшов. Або відчути під ребрами порожнечу і запустити "нову гру" ще раз (або нарешті доїсти вечерю за клавіатурою). До слова, повторне проходження, займе усього годину. Але живий світ, пригоди вірних друзів, безтурботні мешканці та й несподівані сюжетні повороти будуть ще часто згадуватися дивною ностальгією в павутинах підсвідомості. Як щось хороше. Як забуте дитинство.

AS, той що Android