Розділ 1. Хто написав письменника?

До появи хітової гри «Alan Wake» фінські розробники з компанії «Remedy Entertainment» йшли довгі п’ять років, змінюючи її сюжет і суть. Виходу багатообіцяючої забавки передувала тривала і активна рекламна кампанія, гра навіть нажила собі власний серіал під назвою «Брайт Фоллз» – сюжетною передісторією гри, ще більш загадковою, ніж першоджерело; незабаром у гри з’явилась і новелізація.

Безстрашний письменник власною персоною

Було зрозуміло, що розробники, які прославили своє ім’я культовою трилогією «Max Payne» про нью-йоркського поліцейського, тепер мусили напружити мізки і проявити максимум таланту та уміння, щоб їх новий витвір про пригоди тепер вже не крутого копа, а простого письменника, не поступався своїм попередникам ні рівнем якості, ні популярностю, а заодно і виправдав покладені на нього сподівання. З одного боку, розробники виправдали очікування шанувальників, з іншого – ні.

Розділ 2. Історія одного митця

Буквально з самого початку сюжет «Alan Wake» видає цікаву зав’язку і море таємниць. Американський письменник Алан Вейк (прізвище можна перекласти як «прокидатися»), здобувши славу після написання цілої серії пригодницьких романів, які стали бестселерами, впав в характерну для більшості митців творчу кризу. Для того, щоб трохи розслабитись і підлікувати зіпсуті нерви, цей нью-йоркський писака разом зі своєю дружиною на ім’я Еліс вирушає в тихе провінційне містечко Брайт Фоллз, яке розташувалось посеред живописних гір штату Вашингтон. Спокійне місто, дружні, хоч і трохи дивакуваті місцеві жителі, серед яких є навіть фанати творчості Вейка, прекрасні пейзажі, чисте гірське повітря, ліси, ріки – ну, хіба не ідеальне місце для сімейного відпочинку?

Знав би Алан, що його чекатиме в Брайт Фоллз, поїхав би краще на Синевір

На жаль, веселкові перспективи затьмарюють раптові проблеми: мало того, що ще перед приїздом головного героя мучать якісь незрозумілі сни, так і після приїзду в місті зустрічаються божевільні, які попереджають Алана про небезпеку, а заселення в затишному котеджі на озері Колдрон закінчується сваркою з дружиною. Втративши на мить пильність, Алан чує з дому крики дружини і прибігши на допомогу бачить, як хтось (чи щось) затягує Еліс вглиб озера.

Кинувшись рятувати дружину, Вейк пірнає слідом і… прокидається у розбитому авто біля траси неподалік Брайт Фоллз. Незабаром з’ясовується, що після подій у котеджі минув тиждень, але що відбувалось увесь цей час Алан не пам’ятає. Амнезія – це ще півбіди, гірше те, що деякі мешканці міста стали одержимими якоюсь загадковою чорною хмарою, бояться світла і щиро бажають вбити Алана. При чому події розвиваються не просто так – головний герой починає знаходити на своєму шляху уривки власного роману, який він настрочив за тиждень перебування невідомо де, і події розгортаються саме так, як написано в рукописі. Яким чином Аланів новий роман став реальністю, коли, як і чому він був написаний, що сталося з Еліс – це і багато інших таємниць головному героєві доведеться розгадати, щоб вижити...

Розділ 3. Зв’язки

Логічно, що натхненням для створення сюжету гри стали чимало творів світової літератури, а також фільмів і серіалів. Як правильно зазначили більшість критиків і гравців, творчість Стівена Кінга справила найбільший вплив – мало того, що його ім’я фігурує в діалогах, так ще й основний сюжет явно взятий з роману «Острів Дума», а деякі сцени у роликах цитують фільм «Сяйво» Стенлі Кубріка, знятого за романом того ж Кінга.

Цікаво, чи приємно Аланові, що в Брайт Фоллз купа його фанів

У принципі, не з одного лише «Степана Короля» фіни черпали ідеї – тут знайшлось місце відсиланням і до фільму «Птахи» Альфреда Гічкока, і до серіалів «Твін Пікс» та «Зона сутінків», та й своєму попередньому проектові «Remedy» приділили увагу: різноманітних відсилань до гри «Max Payne» тут хоч греблю гати.

Але сюжет про письменника, який став героєм власного роману має певне реальне підґрунтя. Один із сценаристів «Alan Wake», фінський письменник Самі Ярві, більш відомий під псевдонімом Сем Лейк, у свій час писав сценарій до гри «Max Payne», а пізніше «подарував» її головному героєві свою зовнішність, ставши таким чином героєм власного роману. Така ось істина: як на багатьох фото видно вуха фотографа, так і в багатьох творах видно щось від автора.

Розділ 4. Подорож крізь темряву

Мабуть, чимало людей чекали від «Alan Wake» у плані ігрового процесу якоїсь революції жанру. Революції, звичайно, не сталося, але певні особливості у ігровому процесі помічаються.

Для тих, хто любить серіали, в Alan Wake є триллер Night Springs

Алан іде по чітко визначеному маршруту. Спроба зійти з нього, за винятком місць з секретами, закінчується падінням у прірву або впиранням у непрохідну перешкоду. Більшу частину гри йти треба пішки, але в певних моментах дається можливість сісти на авто і доїхати з пункту «А» в пункт «Б». Ця особливість видає початкові наміри розробників – на ранньому етапі створення «Alan Wake» планувалась як гра з відкритим світом і нелінійним сюжетом, як «Grand Theft Auto» чи хоча б як «Mafia». Але з різних причин від цієї ідеї відмовились, залишивши «огризки» у вигляді таких ось місій. Але ці місії іноді цікаві – на автівках нам доведеться не лише їздити, але й збивати ворогів. Слід, правда, пам’ятати, що автівки не «вічні» і від ударів можуть врешті-решт вибухнути.

Сюжет гри поділений на шість частин-розділів, плюс два розділи-доповнення, які вийшли пізніше основної гри і були видані як «контент для завантаження» (в ПК-версію вони були включені). Це видає ще один початковий задум розробників – продавати гру щомісячно, шматками і через Інтернет. Добре, що від цієї задумки теж відмовились – вже вистачить того, що два розділи вийшли потім. А всього розробники планували близько 14 розділів, однак схаменулись і вирішили клопотатися розробкою повноцінного продовження.

Те, що зараз робиться за спиною в Алана, на жаль, в кадр не потрапило

Противники у грі не порадували різноманіттям. Їх грубо можна розділити на три види. Перший – мешканці міста, які опинились під владою темних сил, так звані «одержимі»; другий вид – птахи; і третій вид – це, так би мовити, «полтерґейст» – загадкова «темна сила», з якою воює Алан, не проти брати під контроль як речі так і автівки з тракторами і кидатися ними в Алана. «Одержимі» бувають різного «калібру»: одні вміють воювати лише в ближньому бою, інші вміють кидатися сокирами (чи іншими предметами), ще інші володіють умінням блискавично пересуватись. Часто «одержимі» нападають групами, підтверджуючи знамените прислів’я: «Гуртом і батька легше бити», намагаються напасти непомітно, обійти з тилу, коротше ведуть себе досить розумно. Добре, що вогнепальною зброєю розробники їх не наділили. На додачу, «одержимі» мають різні рівні вразливості, тому проти них слід підбирати відповідну тактику. Птахи нападають виключно групами, при чому часто непомітно. Ну, а з «полтерґейстом» – усе зрозуміло: той бере все, що під руку попадеться і кидає. В більшості випадків поява противників є «заскриптованою», хоча в деяких моментах є «небезпечні зони», які треба якнайшвидше покинути, через безкінечну появу ворогів.

Здавалося б для боротьби зі слугами темряви потрібен чималий арсенал, але ні, цим гра не наділена. Отримайте й розпишіться: три види вогнепальної зброї (револьвер, сигнальна ракетниця і три різновиди гвинтівок), сигнальні вогні, світлова граната і найважливіша зброя – ліхтар. Бойова система має свої особливості. Як вже згадувалось, противники у грі бояться світла, а до «просвітлення» вони є безсмертними. Так що перш ніж висаджувати в противника обойму потрібно добряче освітити його ліхтарем і зняти його захист – лише тоді вогнепальна зброя стане ефективною. Режимів «освітлення» є два: простий, який не забирає енергію ліхтаря, і посилений, який ефективніший, однак відбирає енергію і тому обмежений у часі. Якщо противників багато, можна запалити сигнальний вогонь і на деякий час відігнати їх, може, навіть, знявши «броню». А ще еталоном боротьби є світлова граната – моментально вбиває по кілька противників, але через це дуже обмежена кількісно. Проти птахів і «полтерґейста» можна використовувати виключно ліхтар або світлову гранату. Ще, як варіант, можна підірвати вибухонебезпечні балони, які розставлені у певних місцях.

Хічкок позаздрить

Вогнепальна зброя у грі «працює» на набоях, гранати і «сигналки» обмежені в кількості, ліхтар має властивість сам відновлювати енергію, але цей процес довготривалий, тому є батарейки, які його прискорюють. Що робити, якщо набої скінчилися? Найпростіший спосіб – перезавантажити чекпоінт (або й цілий розділ), інакше грати далі без матюків навряд чи вийде. Алан вміє бігати як спринтер, але швидко видихується, на відміну від ворогів, які пруть як танки і не відчувають втоми. Ближньому бою Вейк також не навчений, вміє лишень відповідним натисканням клавіші непогано ухилятися від ударів противників. Але як альтернатива перезавантаженню, можна спробувати добігти до «безпечної зони» – місць під освітленими ліхтарями, де одержимі не можуть нашкодити Аланові і де можна швидше поповнити самовідновлювану шкалу життя і, можливо, розжитися боєприпасами.

Розробники не полінувались напхати гру «секретами» – тут і там є приховані місця, де можна знайти додатковий боєзапас, черговий уривок роману Алана або термос з кавою (в доповненнях замінено на годинники і карточки з іграми). Суть збирання останніх так і залишилась незрозумілою. Також у всесвіті «Alan Wake» є власний серіал під назвою «Night Springs» (місцевий аналог «Зони сутінків»), усі серії якого можна побачити, якщо знаходити і вмикати розставлені по рівнях телевізори.

Розділ 5. Звук на «відмінно», та саундтрек «на любителя»

Неможливо придертися до «Alan Wake» в плані звуку – тут повний порядок: добре звучать звуки пострілів, ходьби, шипіння, скрипіння, шум вітру та шарудіння трави… Озвучка теж не розчарувала – як і належить, найкраще був озвучений сам Алан Вейк, який говорить голосом актора Метью Порети, відомого за головною роллю в серіалі «Нові пригоди Робіна Гуда». Але не менших компліментів заслужила озвучка персонажа Барі Уілера.

Я більше не буду, Алане!

А ось музика трохи засмутила. Хоча у грі звучать композиції всесвітньо відомих виконавців, таких як Нік Кейв, Девід Боуі, Рой Орбісон та гуртів «Poets of the Fall» і «Depeche Mode», пісні якось не дуже в’яжуться з атмосферою гри та й самі по собі вони на любителя.

Розділ 6. Краєвиди

Графіка, швидше за все, є одним з найжирніших плюсів гри. Свій рушій «Alan Wake» явно позичив у «Max Payne», але при цьому всебічно його удосконалив, тому графіка у грі просто шикарна, якщо не рахувати деяких деталей, на зразок не зовсім вдалих текстур. Милуватися пейзажами гірських хребтів, озер і рік – безмежне задоволення; вони реалізовані настільки красиво, що виникає бажання особисто з’їздити до Брайт Фоллз, байдуже, що ці місця вигадані.

Шось не так

Темрява у грі присутня, але граючи ввечері можна розгледіти довколишню місцевість навіть без ліхтаря. Вражає у грі туман – виглядає настільки реалістично, що, здається, зараз відчуєш його запах. Тіні у грі теж дуже красиві, хоча в деяких моментах хотілося, щоб виглядало краще.

Незважаючи на те, що більшість часу Аланові доведеться шастати лісистою місцевістю, рівні у грі досить різноманітні: тут є і міські вулиці, і будівельні майданчики, і деревообробні комбінати, і покинуті містечка-музеї, і шахти, і ще багато чого іншого – усе виглядає прекрасно, байдуже, що обов’язковим атрибутом кожного рівня є ліс і річечка поряд.

Люблю я ліс! Дрімотний ліс (c) Платон Воронько

Моделі персонажів також зроблені дуже красиво – виглядають живими, емоційними, рухаються більш-менш реалістично. Головному героєві, Алану Вейку «подарував» своє обличчя фінський актор і письменник Ілька Вілі, який заодно і зіграв персонажа особисто в численних сценах на телевізорах. В принципі, в інших персонажів тут теж явно є реальні прототипи.

Розчарували, правда, моделі ворогів: виглядають вони красиво, але в грі мало їхніх різновидів, тому доводиться регулярно воювати з клонами.

Алан з колегами по зброї. Зліва - комедіант Барні

Однак не розчарувала фізика – на рівнях є чимало предметів, які можна зрушити і скинути, при чому предмети падають цілком реалістично. Рушій «Havok» досі тримає марку. Шкода, що гра не дає можливості «помилуватися» реалістичним падінням ворогів – вони зникають відразу після смерті.

Розділ 7. Слабини

«Alan Wake» якось не дуже хочеться сварити, але розробники дали слабини в сюжетних і атмосферних складових гри.

Характерний спалах означає, що противник став вразливим

По-перше, незважаючи, на свій жанр і офіційний статус, гра абсолютно не страшна, немає атмосфери хорору. Хоча, розробники активно намагалися налякати гравця, застосовуючи старі прийоми, на зразок неочікуваного «вистрибування з-за рогу», тривожної музики, темряви і предметів, які починають раптово самі рухатися і хитатися, в душевній атмосфері гри немає чогось такого, що б лякало. Мабуть, через надмірну кількість гумору, а також тупуваті фрази «одержимих». Можливо, гравців зі слабкими нервами, які «страшилки» в житті не бачили, «Alan Wake» і налякає, але бувалим гравцям лоскотати собі нерви цією грою перед сном навряд чи вдасться.

По-друге, пропрацювання персонажів не надто прискіпливе. Автори надміру сконцентрувалися на головному героєві, забувши про інших, тому з другорядних персонажів найбільше запам’ятовується хіба що друг Алана, Барі Уілер, який своїми жартами регулярно коментує події.

Трохи поїздимо на авто

По-третє, сценаристи мали дурість зіпсувати усю інтригу, розкривши більшість сюжетних таємниць в середині гри, в простому діалозі. Тому, при наступних сюжетних поворотах з язика зривається фраза: «А, я так і знав».

По-четверте, розробники, підкорившись моді сучасних відеоігор, зробили в кінці… кліфгенґер. Мабуть, знали, що їхнє нове творіння чекатиме успіх.

Розділ 8. Кінець початку

В цілому, «Alan Wake» вийшов дуже хорошою і цікавою грою. Та, на жаль, ствитися до неї, як до шедевра у своєму жанрі якось не виходить. Не вистачило «Remedy» ривка і сил правильно закрутити усі гайки. Але, тим не менше, пограти у «Alan Wake» все-таки треба. Гра по-своєму непересічна.

Фінальний бос. В цій частині

Відеоогляд

Автори:
Текстова рецензія: БОГДАН «ОПЕРАТОР» КРИВОРУК
Відео рецензія:  UATyroni
Голос: snovyda
Монтаж: adidas2008ua