L.A. Noire

1947 рік. Світ ще не отямився після великої війни, сім’ї оплакують загиблих, та у місті ангелів смерть і вбивство — речі майже повсякденні. Людське життя не вартує й долара, процвітають наркоторгівля та організована злочинність. Серед цього бруду важко залишатися людиною, навіть якщо ти полісмен. Проте, герою гри l. A. Noire коулу фелпсу вдається не тільки співіснувати з без принциповими колегами-детективами, але й вдало розслідувати справи, котрі інші давно вже б поховали у архіві зі штампом “розслідування закрито”.

Важко починати огляд гри, сам жанр якої неможливо охарактеризувати одним словом. Межа між ігровою та кіноіндустріями у l. A. Noire здається майже непомітною. Чи ми дивимося інтерактивну гру? Чи граємо у інтерактивний фільм? Відповідь на це запитання кожен гравець дасть сам собі. Та одне очевидно: як свого часу це зробили fahrenheit: indigo prophesy та heavy rain, так і l. A. Noire значно наближає ігри до кінематографа.

Сюжет гри переносить нас у лос-анджелес середини минулого століття. Наш герой — простий полісмен на ім’я коул фелпс, котрий, завдяки своїм розуму та ініціативності, отримує підвищення і стає детективом. Неймовірно наскільки глибоко l. A. Noire дозволяє пройнятися життям слідчого — ми будемо розслідувати вбивства і пограбування, допитувати підозрюваних і здійснювати арешти. Поступово йдучи угору по службі, ми працюватимемо у різних слідчих підрозділах і розслідуватимемо авто-злочини, вбивства, торгівлю наркотиками та підпали. Кожен з цих відділів є одним із розділів гри і часто злочини будуть пов'язаними. Окрім сюжетів окремих справ, гра також поступово розповідатиме про минуле головного героя, ветерана війни. Чим це все закінчиться — ми не розповімо, адже сказати спойлер — набагато легше, аніж його уникнути.

А от на чому ми зосередимося, так це на ігровому процесі. Він увібрав елементи з різних ігор та жанрів. Від ґта тут рушій, керування персонажем та авто і стрілянина. У жанра квестів l. A. Noire запозичила пошук активних предметів — доказів на місці злочину та обшук помешкань підозрюваних.

У грі чудова система діалогів та допитів, яка базується на аналізуванні реакції підозрюваних і відповідних діях гравця. Задавши запитання персонажеві і вислухавши його відповідь, можемо або повірити йому, або піддати сумніву його слова, або прямо звинуватити у брехні. Довіряти варто тільки тоді, коли у співрозмовника нема причин брехати і його поведінка не видає брехні. Сумніватися слід у тому випадку, коли здається, що підозрюваний щось приховує, чи недоговорює. А відверто звинувачувати у неправді треба тільки у тих випадках, коли маємо хоч якийсь доказ того, що персонаж бреше. Система діалогів та анімації облич — своєрідне “ноу гау” розробників.

Можна також скористатися інтуїцією щоб усунути один з варіантів відповіді у діалозі, або скористатися допомогою ком'юніті і поглянути, яку з можливих відповідей використала найбільша кількість гравців. У кожній справі гравцеві доступна певна кількість очків інтуіції, котрі можна витратити, щоб найбільш вдалим чином закінчити діалог, або для того, щоб знайти всі важливі речові докази у локації. Кількість доступних очок залежить від рівня гравця, котрий, у свою чергу, зростає по мірі розкриття злочинів, допомоги у затриманні злочинців, тощо.

Ситуації, у котрі гра приводить гравця, дуже різноманітні. Ніколи не знаєш, куди тебе приведе той чи інший персонаж, і що знайдеш, навідавшись до чергової локації. За підозрюваними часто доведеться бігати, або ганятися на авто — зовсім не кожен захоче добровільно співпрацювати з представником органів правопорядку. Сцени погонь виконано пречудово — втікачі завжди обирають видовищні маршрути. Дорогою до місця скоєння злочину чи будинку підозрюваного, наш герой може отримати повідомлення про необхідність допомоги по рації. Приймати його, чи ні — вирішує гравець. Але додаткові місії дуже короткі і зазвичай вельми цікаві. L. A. Noire ідеально повторює атмосферу кінодетективів, дозволяючи гравцеві на всі 100% відчути себе слідчим. Цьому сприяють прекрасний дизайн локацій, достовірні персонажі і неповторна анімація.

Деталізована міміка ігрових персонажів — не новинка у індустрії ігор, та, повірте, team bondi здивує навіть досвідчених ґеймерів.  Усі рухи ігрових чоловічків виконано за допомогою перенесення сцен з живими акторами у ігровий простір. У результаті маємо кат-сцени, що нагадують кіно, і діалоги, які від фільмів також не відрізняються. Технологія сканування обличчя дозволяє передати найрізноманітніші емоції акторів — від гримаси до посмішки. Саме вона підносить ігри на якісно новий рівень і ще більше наближає їх до кінематографа. При цьому самі текстури, відверто кажучи, доволі слабкі і не до порівняння з якістю облич героїв crysis чи mass effect. Та при такій високій якості анімації емоцій та міміки на це увагу не звертаєш. До виконання ролей залучили низку професійних акторів. Це не найвідоміші зірки голівуду, та їх обличчя нам знайомі. Найвідоміші з них: джон ноубл, котрий зіграв намісника ґондора у володарі перстенів, ґреґ ґрунберг, знайомий нам з серіалу “герої”, деніел ройбак, котрого впізнають шанувальники серіалу “лост” та курт фуллер, більш відомий як захарія з серіалу “надприродне”.
Заглибленню у атмосферу лос-анджелеса сприяє високоякісний дизайн локацій. Саме завдяки тому, наскільки реалістично виконано місця, які ми можемо відвідати, створюється приємна ілюзія того, що сусідній будинок, магазин чи бар — не порожня модель, а частина великого міста, і, зайшовши у них, також зустрінеш живих персонажів. Для відтворення детальної топографії та архітектури міста ангелів середини минулого століття, розробники використали чимало історичних мап та фотографій. Розмір віртуального міста складає приблизно 13 квадратних кілометрів. Для порівняння: площа ліберті сіті з гта 4 становить 10 км2, а емпайр бей з мафії 2 — 6,5 км2.

Ігровий інтерфейс реалізовано у вигляді нотатника, де зручно розташовано всю інформацію про поточну справу: важливі місця, список підозрюваних або свідків, питань, які їм слід задати, та речові докази. І, не зважаючи на своє консольне коріння, інтерфейс не викликає жодних нарікань.

Слід зазначити, що noire, не зважаючи на складність професії слідчих, не складна і усіляко допомагає гравцеві. Не вдається наздогнати утікача на авто? Нічого, через якийсь час гра підкине зустрічну вантажівку чи потяг, які зупинять підозрюваного. Не знаєш, що робити далі? Поглянь у нотатник — якщо на одній з локацій не знайшов усі докази, то вона буде незакресленою і до неї можна буде повернутися. Не можеш знайти докази? Просто походи по околицях — у момент, коли герой проходить повз активний предмет, з динаміків пролунають характерні ноти, підказуючи, що з чимось тут можна взаємодіяти.

музику для l. A. Noire створено у стінах британської abbey read studios, де колись записували свої композиції the beatles та pink floyd. Протягом проходження у бекґраунді грає приємний джаз, допомагаючи ще глибше зануритися у 40-ві роки минулого століття.

Хвалили-хвалили і дохвалилися. Та не обійшлося у грі без епічних фейлів. Перший і найстрашніший з них — це консольне минуле гри. У team bondi були дуже талановиті люди, котрі спромоглися створити геніальну гру. А от невдячні портувальники з rockstar переносили гру на пк скоріш за все у стані алкогольного сп'яніння, чи під дією інших сильнодіючих речовин. Як інакше пояснити відсутню оптимізацію гри, страшнючі-престрашнючі lod-текстури, які заміняються високодеталізованими аж занадто близько до героя, дерева, які з'являються просто перед гравцем і міський транспорт, який має властивість зникати просто перед носом? Кожен з цих недоліків не смертельний сам по собі. Але зібрані докупи, вони добряче псують враження від гри, створюючи помітний контраст між доброякісним виконанням та жахливим портуванням. До того ж, гра ненавидить двопроцесорні відеокарти та режими crossfire / sli, відмовляючись оновлювати відображення у дзеркальних поверхнях. Руки б таким портувальникам відірвати і позапихати туди, звідки вони у них ростуть!
Ще один недолік — понівечена система стеження за персонажами. Якщо по сюжету детективу фелпсу необхідно непомітно вистежити підозрюваного, то гра закінчується провалом, якщо між героєм і ціллю постає, скажімо, стовп чи дерево. 
L. A. Noire на пк вийшла набагато пізніше за консольну версію. За цей час можна було відшліфувати якість гри і довести її до ідеалу. Але скелезірковим видавцям не до того. Ще у ґта 4 вони довели, що переносити ігри з приставок на пк не вміють. Сумно.

У результаті маємо чудову гру, яка захоплює і дивує, викликаючи цілу низку різноманітних емоцій. Важко передбачити, яким саме ґеймерам вона сподобається, а яким — ні. Але як мінімум спробувати у неї пограти варто всім. Хоча б тому, що це щось нове у індустрії, де нове вигадати ой як складно. А якщо вона тобі сподобається, то затягне надовго, адже справ і злочинів у ній багацько і проходити її можна не один тиждень.