Warhammer 40 000: Space Marine

Ну, що ж дочекалися. Воргамер вийшов. І знаєте, що найдивніше? Реліки, які до цього робили лише стратегії, залишилися послідовними і наробили в стрілялці тих самих помилок, що в стратегії Dawn of War 2. Що, до речі, дивно, все ж люди мають вчитися на власних помилках. Але давайте розберемо все по порядку.

"Смерть - моє м'ясо, а жахіття - вино"

На планету кузню нападає ватага активістів орків з великим бажанням допомогти зменшити популяцію шахтарів та розібрати непотрібні палаци і заводи. На щастя цим активістам почне заважати ватага злих і неадекватних бугаїв у голубих костюмчиках. І тут почалося місиво. Зради, несподівані повороти сюжету, продумані персонажі, роздуми про буття у Всесвіті, любовна лінія між сином ультрамарина і гоблінесою. А до всього ще й епічний, несподіваний фінал.

Чорт, класна брехня вдалася. А по-правді все виглядає дещо паскудніше. На планету напали орки, прилетіли спейсмаріни, з’явився хаос і демони, бла-бла-бла, кров, кишки, анархія, бла-бла-бла, тупий фінал. І, чесне слово, я б ще витерпів це, але пласкі і нецікаві персонажі забивають останній цвях у труну з табличкою «сюжет».

Крутий капітан, недосвідчений новачок, і зморшкуватий старигань. Для таких персонажів можна було придумати хоча б якісь тревіальні характери але натомість нам підсунули три озвучені текстурки в головній ролі.

І, що найдивніше, відчувається – сценаристи робили якісь потуги створити цікавий сюжет чи персонажів. Але чи то вони були п'яні, чи просто їх набрали з вулиці, однаково нічого не зрослося. Сюжет залишається конвульсивною, мертвою чупакаброю без ніг, без рук, яка може викликати лише зневажливе співчуття.

"Якщо це – все, на що ти спроможний, тоді віддай душу Хаосу"

Warahammer 40 000: Space Marine – то такий собі мікс зі слешера і шутера від третьої особи. І це, на нашу думку, дуже добре, бо додає певного різноманіття в проходженні. Захотів - вколошкав хвилю орків молотом, захотів - перестріляв їх зі скоростріла.

Якщо брати Space Marine окремо, як шутер то він кострубатий і незграбний. Це така собі олдфаґова стрілялка від третьої особи і, о диво, без системи укриттів. Єдине, що порятує від шквального вогню зеленопиких – це вміння робити перекати, які довоможуть поберегти здоров'ячко. До речі, про здоров'я, є дві смуги, які відповідають за ваш стан: броня, і, власне, саме здоров'я. Мабуть, в пам’ять про старовину і в погоні за модою, броня буде відновлюватися автоматично, а здоров’я – лише піля проведення добивання ворогів. Самі вороги не тішать великим рівнем інтелекту, але це перекреслюється їх кількістю.

В плюси можна записати багатий арсенал. Тут вам і снайперські гвинтівки, і кулемети, і гранатомети... Особливо потішив Мельтаґан - різновид дробовика, який дуже ефективний проти босів, а простих зеленопиких розпорошує на атоми. Також в плюси можна записати хардкорність проекту. На високих рівнях важкості ви можете дійсно добряче попотіти, натомивши нерви. Тільки над вами можуть позбиткуватися і закинути в кімнатку, де всі високі точки зайняли гранатометчики, знизу на вас насувається юрма простих солдат, а між ними ще й сховані, так звані, шахіди, які вибухають біля вас. Щоб пройти крізь таке, треба не вміння мати, а простий фарт і залізні... нерви.

Другою складовою є слешер. До нього претензій немає. Маємо чотири види холодної зброї, простенкі комбо, які не треба заучувати, купа м'яса і крові та красиві добивання. Як казалося вище, за добивання вам відновлюється здоров'я, тільки вже під час виконання ефектного вибивання тельбухів із ворогів вас також можуть добити кількома ударами чи гранатою. Та дідько з ними, тими добиваннями але здоров'я треба якось поповнювати.

Найбільший плюс усієї цієї чудасії – керування. В інших подібних міжжанрових іграх вас змусять бити по сотні клавіш, водити персонажа за допомогою керма, і бити супостатів кнопкою X на ґеймпаді. А тут все виважено, природно і інстинктивно зрозуміло. Все керування зосереджене на декількох кнопках. Тому за це реліки дістають великий кошик з головами космодесантників від вдячної редакції PlayUA.

"Те, що я не знищу словами, я знищу танками імперської гвардії"

Якби прикро не було але, якщо ви обираєте гру і на коробці у полі «Розробник» міститься слово «Relic», будьте свідомі того, що це слово синонім до «нудно». Пам'ятаєте в Dawn of War 2 ви проходили однакові місії на однакових мапах з однаковими цілями. Тут нас чекає щось схоже.

Гравця одразу закидують в гущу подій і навіть першу годину Space Marine завдаватиме силу-силенну задоволення. Але коли ви вже вдесяте чи вдвадцяте спершу ріжете одну хвилю орків, потім розтрілююте снайперів і знов вбиваєте хвилю орків, вам стане тужливо, як на концерті Петросяна. Кров, м'ясо – це все почне набридати.

По ідеї від нудьги мали б рятувати різні види ворогів, і тактик боротьби з ними. Але насправді виходить, що ви тупо тих, хто ближче, ріжете сокирою, а тих, хто дальше – вбиваєте з болтера. Щоправда трапляються товстошкірі боси, які можуть завдати клопотів.

Є й класичні місії з просиджуванням за стаціонарним скорострілом. А от, що дійсно урізноманітнює ґеймплей, так це місії з джет паком. У польоті з велетенським молотом під улюлюкання дуболобих зеленявок ви доноситимете волю імператора з небес на землю. Тільки от джет пак нам видають двічі чи тричі за всю гру. А шкода...

Десь в середині гри ворогами замість орків стають Хаосити, які відрізняються від орків лише виглядом і кількістю набоїв, витрачених на їх вгамування.

"І нехай галактика палає!"

Графічно гра далека від новизни. Хоча модельки героїв і ворогів красиві, деталізовані, локації багаті на подробиці. До слова, локації поділяються на вузькі приміщення і гігантські простори (чого вартий велетенський робот на тлі одного рівня). Тільки це все на вигляд, як гра, десь так, трирічної давнини. Та і місця бойових дій подібні між собою, як яйця і вже посередині гри індустріальні пейзажі починають просто нервувати.

"Брати! Війна кличе. Що ви їй відповісте?"

Знаєте я наговорив стільки всякого про гру. Але по суті вона хороша. Кампанія зможе дати вам 10-12 годин задоволення. А мультиплеєр точно позбавить вас спокою на кілька безсонних ночей. Та все ж, будьмо відверті: ми очікували більше, значно більше.