ЛЕГЕНДИ УКРАЇНСЬКОЇ ІГРОІНДУСТРІЇ

Жуль Верн, Жуль Верн, Жуль Верн… Мабуть, ніхто (або майже ніхто) не піддасть сумніву те, що ця людина є одним з найвидатніших письменників в історії світової літератури і одним з найкращих фантастів XIX століття. Більшість, хто чув про нього хоча б раз у житті, об'їжджали «Навколо світу за 80 днів», і компанію їм складали «Діти капітана Гранта», досліджували «Таємничий острів», разом з капітаном Немо проходили «20 000 льє під водою»… Список визначних творів Верна можна перераховувати довго, й більшість з них і сьогодні на устах мільйонів. Його твори захоплюють, розбурхують уяву, а кому треба – дають певні наукові знання.

Жаб’яча робота над Жулем Верном

Не дивно, що сюжети творів цього французького письменника почали екранізовуватися і навіть ігроїзовуватися. Внесок в ігроїзацію творів Верна у 2003 році зробила і компанія «Frogwares» (назву можна перекласти з англійської як «жаб’яча робота», так що у творців компанії з почуттям гумору все гаразд). «Frogwares» була створена ще у 2000 році в Ірландії як компанія з розробки Інтернет-магазинів і веб-дизайну, після чого відкрила філіал у Франції, а пізніше – відділення в Києві. Власне в столиці України було створено головний офіс гри, оскільки директор компанії Ваель Амр вирішив сконцентрувати всю роботу на ниві розробок комп’ютерних ігор, а саме – квестів. З тих пір «Frogwares» випустила чимало ігор, зробивши великий внесок у розвиток жанру «квест» і частково української ігроіндустрії, оскільки більша частина працівників компанії, які пітніють над розробкою ігор, – українці. Тож, Ваель Амр міг би претендувати на звання українського Бенуа Сокаля або Рагнара Торнквіста, якби не був французом.

Чи кинути все і поїхати на море?

Тоді, у 2003 році, «Frogwares» вже встигли відзначитися непоганим і комерційно успішним квестом за мотивами творчості Артура Конана Дойла «Sherlock Holmes: Mystery of the Mummy» («Шерлок Холмс: Таємниця мумії», в локалізації – «Шерлок Холмс: 5 єгипетських статуеток»). А свій другий проект «франко-українці» вирішили присвятити творчості вже згаданого Жуля Верна і, недовго думаючи, взялись за роман «Подорож до центру Землі».

Подорож до центру землі – 2005

Сценаристи гри вирішили зробити не буквальне перенесення сюжету роману «Подорож до центру землі», а своєрідне продовження (по схожому шляху в 2008 році пішли творці однойменного фільму). Події гри розгортаються у 2005 році (на момент виходу гри це було недалеке майбутнє). До підніжжя вулкану Снайфетльсйокутль (або, як вимовляється в грі, Снеффлс), що в Ісландії, прибуває відважна журналістка Аріана, аби знімати репортаж про навколишню природу. Проблеми і пригоди відразу знаходять дівчину: після приземлення вертоліт потрапляє під обвал, пілот кудись зникає, а головна героїня в пошуках виходу залазить в якусь печеру, де провалюється в діру, яка виводить її до загадкового підземного світу, схожого на наш…

Тут був Тиранозавр

Після такого невеличкого вступу починається досить тривала подорож з дослідженням незвіданого для головної героїні світу. Протягом декількох десятків годин розгадування численних головомок і квестів Аріана буде потихеньку вивчати місцеву флору і фауну, побачить динозаврів, відвідає місто Аскіам, де проживають нащадки вчених, які ще в XIX столітті втекли з верхнього світу і заснували тут свою маленьку цивілізацію, побуває в селищі велетнів, полазить тропічними джунглями, перепливе море і побуває в шахтах, а заодно розгадає чимало таємниць і змов. Словом, пригод буде багато.

Тихі вулички міста Аскіам

Ноутбук Аріани з картою підземного світу

Як і годиться, гра наповнена численними відсиланнями до роману. Тут тобі і згадуваний вулкан (назву краще не повторювати), і ліс, де замість дерев – гігантські гриби, і люди-велетні, і динозаври… Тому тим ,хто читав першоджерело, буде цікаво побачити на екрані описувані в романі місця. Єдина претензія – самої подорожі ДО центру Землі, по суті, немає, є лише подорож ПО центру Землі. Але то дрібниці.

Духовний нащадок «Syberia»?

Справедливо чи ні, але майже усі рецензенти в один голос назвали «Journey to the Center of the Earth» клоном гри «Syberia». Що тут скажеш, схожостей дійсно багато. Правда, не лише з «Syberia», але й з «The Longest Journey». Знову головним героєм є представниця прекрасної статі, знову дослідження незвіданих світів… ну, це й усе. Список схожих елементів можна продовжити, але «Frogwares» швидше продовжили закладену традицію відправляти в небезпечну подорож молоду і хоробру дівчину, а не тупо копіювали вже зроблене раніше.

Як виглядає центр Землі

Який же вигляд має «Journey to the Center of the Earth»? У свій час гра виглядала досить красиво, але неоднозначно. Більшість локацій на вигляд просто чудові: пейзажі морського узбережжя, локація «Перший Табір», печери, наповнені всяким механічним непотребом, ліс із гігантськими грибами, савана, місто Аскіамі – всі вони, в цілому, тішать погляд гравця. Та окремим із них локаціям явно бракує деталізації. Складається враження, що їх малювали ті ж дизайнери, але вже наприкінці важкого робочого тижня.

Ефект від споживання таких грибів має бути відчутним

Головна героїня, журналістка Аріана. Дівка проста, некрасива, з добрим серцем, не спесива

Моделі персонажів також виглядають непогано, хоча їм бракує емоцій на обличчі.

Двоякі враження викликають і відеоролики: буває дійсно круто, а буває якось слабувато в плані режисури. Ну, скажімо, у вступному ролику варто було б показати увесь вулкан, а не лише його підніжжя. Але слід зауважити, що вітчизняні розробники не володіли тим самим бюджетом, що їхні європейські колеги, та й досвіду бракувало. Тож, судити строго не варто, тим паче, що плюсів у плані графіки все-таки більше.

Мені зверху видно все, ти так і знай

Щоправда, залишилося незрозумілим, чому в підземному світі небо синє і вкрите хмарами. Складається враження, що керівники проекту знали, що створюють гру про підземний світ Жуля Верна, а дизайнери думали, що створюють наземний, але також фантастичний «Загублений світ» Конана Дойла.

Тягне на «Оскар»

До чого не можна взагалі причепитися, так це до звуку: озвучка в грі зроблена на найвищому рівні. Внутрішньоігрові звуки, як то шум моря чи ревіння двигунів, дійсно реалістичні. Але справжніх овацій заслуговує музика у грі. Нечасто трапляються ігри, де з перших секунд лунають настільки приємні музичні композиції, які відразу западають у душу. Шкода, що композицій у грі не так вже й багато, але й за ті, які є, творцям слід вручити мішок «Оскарів».

Дорогами незвіданими

А як, власне, працює «Journey to the Center of the Earth»? Сказати можна прямо: революції немає. Але вона й не планувалась. Ігровий процес представляє собою традиційний квест з керуванням «наведи-і-клацни». Аріана переміщується з локації в локацію, відкриває раніше недоступні території, спілкується з персонажами, вирішує іноді прості й логічні, а іноді й досить складні квести, збирає усі потрібні предмети в інвентар. Також головна героїня має в своєму розпорядженні ноутбук, на який вона скидає увесь зібраний матеріал: фотографії, уривки з книг, енциклопедій, карт, а також отримує повідомлення від родичів і друзів, а заодно новини про події у світі (на поверхні, звісно), де начебто почалась війна. Переміщення між локаціями можна прискорити подвійним натисканням лівої клавіші мишки.

Селище велетнів, гостинних людей

Гра також має і альтернативні сюжетні кінці: в грі буде момент, коли Аріана стане перед вибором, чи покидати підземний світ негайно і розповісти про нього людям нагорі, чи все-таки залишитися і допомогти місцевим жителям з їх проблемами. «Збереження» дозволить побачити обидва кінці.

Перший Табір, місце стоянки колонізаторів центру Землі

Своя пригодницька атмосфера у гри однозначно є. Підземний світ дійсно заворожує своєю красою і насиченістю. Правда, проробити як слід персонажів розробники полінувалися. За всю гру по-справжньому запам’ятовується лише Аріана та загадковий чаклун Адам, який регулярно супроводжує головну героїню з початку подорожі, виникаючи то тут, то там. Схожі претензії викликає і сюжет: йому бракує певної зв’язності і душевності. Головній героїні увесь час потрібно виконувати вказівки та завдання від персонажів, які б мали виконувати їх самі. Ось, до прикладу, рятувати пораненого товариша гравця просить військовий, а ремонтувати електрику йому доручає... електрик.

Мабуть, прибув капітан Немо

Загалом, незважаючи на ці деталі грається непогано. Та брак досвіду у розробників в цілому ряді моментів вилазить боком. Так у грі погано продумана послідовність роботи «активних» точок. Буває, лежить якийсь предмет на підлозі і майже світиться, ніби просячи підібрати його, але це неможливо, оскільки ще не наступив «потрібний» момент. Таке відбувається з цілим рядом предметів, які «активовуються» пізніше. Неприємно також і те, що, буває, за потрібним предметом треба пройти чимало локацій, вже не кажучи про високу складність і безглуздість окремих квестів, як то перекладання котушок з плівкою чи пробіжка в Долині Духів. Ще одна проблемка – можливість «застрягнути» при проходженні. Бувають випадки, що якщо коли гравець виконає якийсь квест без попереднього наказу персонажа, дальше дія може не піти. Один персонаж фільму «Діамантова рука» казав фразу, яку можна адресувати розробникам: «За таке убивати треба».

Гайда до центру Землі!

Незважаючи на певні недоліки, «Journey to the Center of the Earth» вийшла дійсно хорошою грою, по-справжньому цікавою пригодою для шанувальників жанру. Можливо, гра і не шедевр, але пограти в неї варто. До речі, кінцівка якось недвояко натякає на продовження. Хто знає, можливо, це не остання пригода журналістки Аріани.

Автор: Богдан «ОПЕРАТОР» Криворук