- Цікава історія
- Справжні емоції
- Повчальні мотиви
- Розповсюдженя через Steam
- Відсутність офіційної локалізації
Оглядати ігрове кіно - дещо нове для нас. Адже тут немає що сказати про мультиплеєр, звуковий супровід не такий важливий, а ґеймплею, як такого - не існує. Та кіно – це такий особливий тип розваг – де можна тільки дивитись, не приймаючи ніякої участі в розвитку подій. Людині з часом стає мало простого споглядання, хочеться втрутитись, підняти дупу з дивана, вискочити на стіл і прокричати на всю горлянку якесь бойове гасло. Одним словом показати хто тут головний. Усе це нам надають відеоігри, за що ми їх і любимо. Проте, це огляд кіно. Тут доведеться лише сидіти і спостерігати. Але якщо ти справді любиш та поважаєш відеоігри – це не стане для тебе важкою місією.
Indie Game: The Movie - не той голівудський фільм, на який важко писати рецензію, намагаючись не заспойлерити мізерний сюжет. Тут проста історія, а сюжет її - без інтриг. Фільм оповідає про певний період із життя розробників інді-ігор. Тут варто уточнити, чим є інді-гра, і чим вона відрізняється від простої пересічної гри. Насамперед – відсутністю видавця. Усе. Це єдина відмінність. Але саме відсутність видавця, незалежність від фінансової підтримки великих компаній і створює умови для розробки прекрасних ігор.
Indie game – від слова independent – незалежна гра. Перш за все, розробники незалежні від великих грошей. Зазвичай гру розробляє одна-дві людини. Такий метод створює унікальну можливість повністю віддатись роботі. І творити саме те що хочеш. І аж ніяк - не те, що тебе примушують.
«Піти працювати знову на EA чи Epic? Нізащо на світі. Саме тут я можу творити», - стверджує Томмі Рефенс, один із творців Super Meat Boy.
Інді-ігри останнім часом набувають нечуваної популярності. Займають топові позначки у магазинах, б'ють рекорди. Завдяки тому, що розробники не витрачають грошей і сил на рекламу, не їздять на танку по Лондону - ціна таких ігор, зазвичай, більш ніж доступна. Купують такі ігри значно частіше, ніж вантажать із торентів. До того ж навіть коли ти завантажив і пройшов гру, інколи виникає дуже дивне (а насправді цілком нормальне для цивілізованої людини) бажання віддячити розробникам за гарно проведений час - і все ж придбати її.
Незалежні розробники, звичайно, не заробляють такі купи грошей, як гіганти ігроіндустрії. Але коли весь заробіток піде одній-двом особам, а не команді із сотні людей - це багатство.
Усе це сказано для того, щоб краще зрозуміти героїв нашого фільму. Super Meat Boy, Braid та FEZ – творіння наших героїв. Кожна з цих ігор принесла їх творцям багатство та славу. Двох, трьох чи чотирьохрічна робота зрештою зробила фанатів Mario, Super Metroid та Tetris’у – мільйонерами.
Джонатан Блоу – вивів свій Braid на вершину продажів у XBLA, залишивши цю закономірність після себе для TeamMeat. Комусь його гра виявилась сумішшю Маріо та Принца Персії, і це, звичайно, засмутило автора, особливо коли люди купували його гру більше не за глибокий і зворушливий сюжет, а за графічне оформлення та дизайн. Незважаючи на це, Braid став проривом серед незалежних ігор. І після нього покотилась лавина успішних незабутніх проектів.
Едмунд МакМіллен та Томмі Рефенс створювали свого М’ясохлопця відповідно до своїх дитячих вподобань. Немає нічого кращого, коли люди із посмішкою грають у твою гру. Після релізу Едмунд сидів і дивився на Youtube, як люди грають у його гру. І був щасливий. Не зважаючи на традиційний затуп Microsoft’івців із відтермінування релізу на пів дня, Едмунд та Томмі навіть перевершили свого попередника.
І нарешті Філ Фіш. Людина, що як ніхто заслуговує на повагу. Творець FEZ не приховує, що при невдачі із розробкою, накладе на себе руки… Заглядаючи у майбутнє, можна відзначити, що навіть найкритичніший критик не наважився назвати FEZ невдачею.
Існує дві речі, які заслуговують на увагу і повагу. Перша – це спосіб створення кіно. Kickstarter – ось що допомогло. Документалку створений завдяки простим людям, поціновувачам кіно та відеоігор. А у титрах перелічено усіх, хто допоміг копійкою. Не мало, не багато – декілька тисяч імен. Інша річ – видавництво. Кіно вперше за свою історію продається у сервісі дистрибуції ігор. У Steam. Мабуть це стало непоганою практикою для Valv’івців, і вони надалі будуть час від часу тішити нас не лише забавками, а й кіно.
Якщо говорити про музику у Інді-Іграх – її можна охарактеризувати двома словами – Джим Ґатрі. Геніальний композитор, автор скаженої психоделічної музики із Sword and Sorcery.
Limbo, Minecraft, World of Goo, Bastion, Machinarium, Trine, Terraria, Audiosurf, Cave Story, Samorost, The Binding of Isaac... Назви десять випакових інді-ігор, і кожна з них більш ніж варта уваги.
Кожен із акторів у Інді-Іграх насправді не є актором, як у інших фільмах. Це такі ж люди як і ми з тобою. Живі, творчі, емоційні люди. І слова їхні справжні, а не написані сценаристом. Це зовсім не стандартний документальний фільм, яким він здається на перший погляд. Тут немає нудних біографічний фактів, історичних даних, таблиць та графіків. Саме тому цей фільм стає насправді цікавим. Він надає неабиякого натхнення. Натхнення до творчості. Натхнення розпочати свій давно задуманий грандіозний план і довести його до кінця. Якщо у тебе після перегляду виникне таке дивне бажання – значить ці декілька годин ти витратив не дарма.
Автор: Михайло mik787 Храновський
З англійської переклали: Олександр Гринчук, Михайло Храновський, Всеволод Метельський
Українською мовою озвучила студія Три Крапки на замовлення порталу PlayUA.
