Ми зустрілися із першим Торчлайтом у 2009 році і полюбилися. Це було, немов наштовхнутися на вродливу скрипальку, яка виконує "Політ Валькірії" Ваґнера десь у переході метро. І, якщо скрипалька фальшивила, ми пробачали їй огріхи. І нас навіть не дуже втомлювало, що день за днем вона продовжує виконувати усе той же "Політ Валькірії" Ваґнера.

Ті кілька вечорів, що ми провели, занурюючись у підземелля мацюпуського шахтарського містечка Торчлайт будемо згадувати, як мандаринки на Миколая. Не маючи значних амбіцій і не претендуючи на широке визнання, вийшовши у ніші інді-ігор, гра все ж розійшлася мільйонним накладом, привертаючи увагу діабло-фанатів і людей, далеких від жанру рубанки. Розробники просто таки вимушені були створити сіквел, прислухавшись до зауважень і побажань ґеймерської громади. Нас було почуто і вимоги задоволено.

Новий світ у Торчлайт 2 - це як епічна сага Володар Перстенів Толкіна після його дитячої казки Гобіт, наче айзберг, що причаївся під водою, коли ми роздивлялися його верхівку. З першого відеоролика гри стає зрозуміло, що нас чекає значно ширша історія, ніж раніше.

На теренах міста-героя Торчлайта з'являється загадковий Алхімік, який руйнує місто, попередньо роздавши підсрачників трьом героям першої частини. Із усіляких нір повилазили на горе людям, мудрим духам і автоматонам найрізномантніші поторочі і виплодки пітьми. Масштаби трагедії такі, що довкола розкидано трупи солдатів, а рештки вцілілих боязко туляться у криївках, не маючи надії на перемогу. Та приходить четвірка хвацьких героїв, свіжа кров, так би мовити, і беруться до справи.

Простір гри розрізся вшир, урізноманітнився. Тепер наше просування відбувається здебільшого за принципом "північ-південь, захід-схід", а не через спускання поверхами підземель. Звісно, підземелля нікуди не зникли та стали короткими трафунками, а не тривалими мандрами.

Усі локації виконано зі значною деталізацією, яка має свою історію. Так у піщаній пустелі можна натрапити на майже античні руїни якогось міста, а на болотах знайдемо щось схоже на середньовічне село, у якому люди стали якимись дикуватими, через що гинуть під нашим невблаганним заклацуванням.

Збільшилась кількість NPC та різноманітних сюжетних і побічних квестів. Більшість квестів зводяться до обридлого “вбий/принеси”, та інколи можна цілком випадково натрапити на вельми цікаві та оригінальні завдання, а їхня текстова мотивація не лише тепер озвучена, майже усюди, а й стала значно цікавішою і розповідає доволі змістовний і логічний сюжет із певною долею оригінальної міфології світу.

Кожні п'ять хвилин, гра підкидає нам новий контент і змушує зойкнути від подиву і зачарування. То нам нових монстрів підкинуть, то бос підніметься із ґрунту, то приміщення почне різко перебудовуватися, або із безодні вилізуть бузкові мацаки та теліпатимуться у напрямку неба. Про монстрів можна балакати дуже й дуже багацько, та якщо коротко, вони стали ще більші, яскравіші та оригінальніші. У кожній новій локації вони інакші. Значить розробники таки вміють виконувати обіцяне. За кожним рогом на нас чигає новий бос, який поводиться відмінно від попереднього і після перемоги може виявитися одержимим Вартовим Стихії, який розповість свою трагічну історію поневолення.

Кооператив став не просто родзинкою, а чудовим удосконаленням, яке робить гру ще приємнішою та цікавішою. Гра радує майже невичерпною реграбельністю, адже пройшовши її раз, можна повторити подвиг іншим персонажем, або просто інакше прокачати старого. На відміну від Diablo III тут немає аукціону, хоч між гравцями можна здійснювати обмін. Але підштовхувань до якихось фінансових операцій помічено не було. Дуже радує роздільний лут, що запобігає розмовам типу : “Віддай цю зброю мені, бо я її мав взяти...”, які часто можна спостерігати серед гравців Borderlands. А кількість і різноманіття луту можна сміливо порівнювати з вищезгаданою Borderlands.

У першому Торчлайті за нашим героєм трюхикав його звір, що у скрутну хвилину, коли кишені переповнені діамантовими сокирами і золотими латами, міг прийняти собі на спину непотрібний лут і чкурнути до міста, щоб усе те майно розпродати. У сіквелі звірюки стали ще розумнішими, тепер їх ще й можна попросити придбати ліки чи ще якісь спец-засоби. Крім того їх стало більше. Пантера та Вовк тепер у товаристві Яструба, Куниці, декількох Цуциків, Кота та чогось схожого на динозавра з дзьобом...

Система прокачування не зазнала суттєвих змін, хоч трішки вдосконалилася. Як завжди маємо кілька властивостей і вмінь, на які розкидуємо очки після кожного нового рівня досвіду. Додалися і пасивні вміння, що на гідному рівні допомагають вчиняти воріженькам геноцид. Та із додаванням кількох нових класів персонажів, змінилися і їхні вміння. Зокрема інженер може викликати лікувального бота чи ослаблювальний гелікоптер, а берсерк здатний притягувати із астралу примарного вовка та гризти ворогів спектральним демоном.

Графіка залишилася на рівні, який суттєво розширює аудиторію... тобто невибагливою до заліза. Якщо перший Torchlight у тебе йшов, то другий також піде. Окрім деталізованості, стиль гри зазнав багатьох інших косметичних змін. Завдяки розширенню і урізноманітненню локацій, кольорова гама стала приємнішою і веселішою. А динамічна зміна дня і ночі укупі із різноманітними погодними спецефектами, як туман, дощ, низькі хмари, роблять картинку надзвичайно привабливою і соковитою.

Музика також урізноманітнилася, збагатилася новими треками. Фірмовий ефект спотворення голосу автоматонів нікуди не дівся, а став звичним голосом для місцевого пустельного народу, що ходить під металевими масками.

Таким чином маємо чудову і самобутню гру, яка безумовно сподобається багатьом. Широта світу та різноманіття локацій, босів, потвор і завдань роблять кожну ігрову сесію неповторною та цікавою. Якщо ти досі не назбирав на Diablo III, можеш сміливо купувати Torchlight II. За значно менші гроші отримаєш стільки ж контенту і менше нервів із захистами та аукціонами. Потім ще подякуєш нам за цю пораду.

Відеоогляд Torchlight II

Текст: Олекса "snovyda" Мельник,
Роман "Ultramarin" Береговий
Озвучка: Олекса "snovyda" Мельник
Монтаж: Микола "Rizun" Реус