За останні роки ЕА разом із DICE створили значну кількість «мілітарі-шутерів», які швидко стали популярними, культовими і жаданими, реалістично поєднавши відеоігри з військовими діями. Наприклад, ігри серії Battlefield тримаються на висоті і не втрачають свій попит, бо ці проекти зроблені більш ніж високоякісно: графіка відповідає своєму часу, баґи не надто муляють очі. Але в огляді йтиметься про «побратима» Battlefield – Medal of Honor, а саме про новітню частину серії – «Warfighter».

Medal of Honor: Warfighter – це продовження одноіменного шутера, що вийшов у 2010 році і став перезапуском всієї серії ігор. Сюжет гри, як і сюжет попередньої частини, розповідає про операції, що проводяться загоном спец-призначення Tier 1. Дії, що розробники зображають у грі, засновані на реальних подіях. Військова складова переплітається з драматичною стороною життя головних героїв, їх переживаннями, страхами та стосунками.

Цікаво, що у 2010 році через скандал довкола виникнення талібів у MoH (2010), продюсер гри Ґреґ Ґудрі двічі подавав заяву на звільнення і відхід з проекту Medal of Honor, але у підсумку все ж залишився. Правда цього разу обійшлось без національно-етнічних скандалів. До сюжету повернулися герої минулої гри серії: Mother (Мати), Preacher (Проповідник) і Voodoo (Вуду), також з’явився новий персонаж на ім'я Stump (Пень). Але побувати можна лише у шкурі персонажів Preacher і Stump.

Воювати доведеться з терористами-підривниками. Тобі належить винищувати їх на території ворога, а також запобігати їх планам та діям усіма можливими військовим способам. Автори поєднали драму і війну, але суттєво не розкрили її у рамках CG-роликів, що намагаються показати: людина – то не машина. Тобто побігали, постріляли, а потім подивіться псевдо-зажурений ролик. Кампанію можна пробігти на середній складності приблизно за 5 годин. Головне, що враження від добре зрежисованих кінематагрофічних сцен залишаються аж до кінця гри. Протягом усього сюжету будуть прослизати патріотичні промови, цитати і американські матюки – це хоч якось розводить постійну стрілянину. Загалом, сюжет звичайний для «мілітарі-шутерів» і особливих чи оригінальних драматичних зворотів, м’яко кажучи, небагато.

Калібр шутера було збільшено до рушія Frostbite 2.0, що вже має поважну репутацію. Картинка у більшості випадків дійсно фото-реалістична, але є декілька «але». У грі майже не зустрічається детально промальована текстура з чітко гладкою поверхнею. Проте освітлення, тіні, пил та інші дрібні деталі – зроблені на «ура». Особливу увагу хочеться приділити саме динамічному освітленню. Приємно спостерігати за його поведінкою у різних погодних умовах. Відблиски на зброї та відображення від різних поверхонь наближено до реального життя. У грі присутні CG-ролики, котрі місцями тішать око, а іноді викликають посмішку через кам’яні та невиразні обличчя персонажів. І все одно приємно, що графічна складова багата на різноманіття яскравості, контрастності та насиченості, залежно від локації.

Ґеймплей також зазнав суттєвих змін. Дерев’яну зміну зброї та надшвидке прицілювання нажаль залишили. Дуже динамічним є процес перестрілок.

По-перше: користь від подвійних прицілів (на відміну від Call of Duty: MW3) дійсно є, бо дистанція у грі постійно змінюється і кумекати треба швидко.

По-друге: режим прицілювання та рукопашна. Це великий плюс до реалістичності, адже зброя постійно ворушиться і не створюється ефект «залізної долоні», все виглядає дуже жваво і соковито. А атаки холодною зброєю урізноманітнені і теж динамічні.

По-третє: перестрілки. Шкода, що користь від «братів по зброї» лише у тому, що вони діляться набоями. А всіх недругів скидають на самого гравця . Тому не можна (як у більшості шутерів) просто пробігти ділянку з ворогами, і при цьому залишитися живим. Доводиться перебіжками виглядати з укриттів і відстрілювати одного за одним. Дійсно дивним здається кількість варіацій заскриптованого штурму. Яка різниця яким чином вибити двері, ногою чи томогавком? Результат від того не змінюється.

З багатокористувацьким режимом у Warfighter трохи ліпше. На вибір представлено шість різних класів: снайпер, штурмовик, підривник, кулеметник, спецпризівець та навідник. Кожен з класів має свої «пундики» і у чомусь кращий за інший клас. З досвідом відкривається доступ до бонусних варіантів класів з кращим озброєнням. Камера смерті (Kill-cam) влаштована так, що ти не зможеш підказати місце розташування вбивці. Лише до моменту смерті видно, що відбувається навколо. Мультриплеєрна система базується на запозичених елементах з Battlefield3 та Call of Duty. Такий собі «гібридик». Усе це вкупі фанатам жанру буде цікаво.

Розробники не виправдали сподівання. Багато спільних рис із Battlefield3. Графіка в цілому на високому рівні, проте має багато дрібних недоліків. Ідея сюжету непогана, але спосіб її реалізації не надто вражає. Бойовик вийшов дуже динамічний і яскравий: вибухи, стрілянина (хоч і з мінімальною тактикою), руйнування тощо. Якщо ти палкий шанувальник Medal of Honor, або просто полюбляєш шутери з мінімальним навантаженням на мозок та яскравими бойовими діями, з постійним динамічним екшеном, тоді Medal of Honor: Warfighter саме для тебе.

Відеоогляд Medal of Honor: Warfighter

Текст: Іван "Чувак_01" Залізняк
Озвучив: Олекса "Snovyda" Мельник
Монтаж: Микола "Rizun" Реус