Казка... Кожен має свою асоціацію з цим словом. Для когось це м'якеньке ліжко і тиха розповідь матері. Для когось це вечори поринання у книжкову атмосферу цікавенних історій.  Саме для тих, хто хоче поринути з головою у неперевершений світ, сповнений драконів, почвар, принцес та героїв, які їх рятують, студія Katauri Interactive з 1990-го року випускає ігри з незмінно гарним сюжетом, ґеймплеєм та неймовірною атмосферністю. Останнє їх творіння має таку ж назву, як і найперша гра з серії - King's Bounty та цього разу до стандартної назви притулили "Warriors of the North", що обіцяє чимало нових враженнь та пригод. Тож сідлай коня, залазь у лати, хапай меча та гайда на пошуки безталанних принцес.

King's Bounty: Воїн Півночі є ідейним та сюжетним продовженням минулих частин серії -  King's Bounty: Легенда про Лицаря та King's Bounty: Принцеса в обладунках. Той, хто проходив минулі частини, зустріне чимало знайомих імен та місцин. Про сюжет багато розповісти не наспойлеривши просто неможливо, тож коротко про головне: у цій частині герой походить з племені войовничих вікінгів і має ймення Олаф. Тож починається все з того, що нежить нападає на рідні острови протаґоніста та вчиняє там різноманітні вакханалії. Як і личить справжньому герою, Олаф врізається у саму гущу подій та своїм мечем і з допомогою війська та за підтримки богів прокладає собі шлях крізь натовпи найрізноманітніших почвар.

Загалом сюжет і його подання стали значно кращими. Тепер його не потрібно шукати в морі цікавих і не дуже побічних квестів, тобто тепер не сюжет доповнює побічні квести (як це було у минулих частинах), а побічні квести доповнюють сюжет. Як і раніше у грі є просто колосальна кількість великодок. Так, наприклад, на островах вікінгів можна почути про хлопця, який наліпив на себе чорну кольчугу, та загорнувшись у такий же плащ лякає люд називаючись “людиною кажаном”. А на Островах Свободи є орк О-діс-ей, що ховається від своєї дружини, ім'я якої схоже на “Пенелопа”...

Озвучених діалогів знову немає. З одного боку це додає грі книжкової атмосфери, а з іншого... Нажаль, не всі ґеймери можуть багато читати з монітора, що таки трохи псує враження від гри, адже інколи просто набридає текст і починається хаотичне тицяння по всіх репліках.

Ґеймплей мало відрізняється від попередників, проте дещо змінилося. Мінімапа стала значно інформативніша, що суттєво полегшило пересування по локаціях та пошуки схованок із золотом та іншим мотлохом. Між континентами пересуватися можна на човнах, а між сусідніми локаціями -- на вірному скакуні. Також у Воїні Півночі знову дозволили політати на Пегасі, що значно скоротило нудні блукання мапою і небажані зустрічі з ворогами.
Ще додано нову школу магії, яка називається магією “Блукачів”. Її особливість у тому, що вона використовується на глобальній мапі для підсиленна героя та його армії. Тепер у грі кількість різноманітних артефактів та комплектів обладунків просто не може не тішити, адже кожен зможе підібрати той комплект, що підходить його стилю гри та підсилює певні війська. Території достоту урізноманітнилися, адже розробники “впустили” Олафа у Новий Кордар та острови на яких мешкають вікінги. Та це все та ж Ендорія, правда її трохи вкоротили, забравши “старий Кордар” та деякі інші локації.

Більшість часу доведеться провести у тактичних покрокових боях, які (нажаль, а може й нащастя) залишилися майже без змін. Правда, розробники додали нові види військ та причепурили анімації старих, що дещо прикрасило бої, але під кінець гри вони починають здаватися відверто нудними. Проте, якщо армія протаґоніста значно чисельно перевищує ворога, то він може капітулювати без бою, залишивши трохи  золота і заощадивши наш час.
Нікуди не ділися й боси, що займають півмапи, та й помічників у Олафа хоч греблю гати. На зміну потворам зі скриньки та ручному дракону прийшли цицькаті посланниці скандинавських богів — Валькірії. Кожна з них дає змогу використовувати певне вміння за лють. Також Олаф може самотужки роздавати стусани направо і наліво завдяки тим же вмінням люті. Тож розробники скористалися правилом, яке, нажаль, часто забувають: “Не лагодіть те, що й так працює.” Звичайно ж мають бути якісь інновації, та всього повинно бути в міру.

Графіка залишилася на належному рівні і хоча не демонструє крайзисівських висот, та допомагає створити атмосферу справжньої казки. Музика, що представлена мелодійними інструменталками теж цьому сприяє.
Як і кожна порядна гра, Воїн Півночі має свою кіпу недоліків. Після декількох сотень боїв,  вони починають поступово набридати, а система збережень гарантує, що якщо регулярно не збегігатися, то чимало часу буде просто втрачено внаслідок вильоту (нечасто, але таки буває). Також гра знову залишилася без мультиплеєра. Зрештою, це не надто дошкуляє, та краще взагалі без нього, адже поганенький мульт лише зіпсував би загальне враження.

Небагатьом іграм, пройшовши через роки, вдається зберегти свою індивідуальність та не зрадити першоджерелу. На щастя такі ігри досі існують і King's Bounty: Warriors of the North належить якраз до них. З року в рік ця лінійка ігор тішить ґеймерів цікавим світом та сюжетом, поєднаним з непоганим ґеймплеєм. Отож  Katauri Interactive зробили добру гру для любителів покрокових стратегій та хороших історій і якщо ти цінуєш хоча б щось із цього, чи просто шукаєш грульку під час якої можна відпочивати і насолоджуватися ігровим процесом, то Воїн Півночі саме для тебе.

Відеоогляд  King’s Bounty: Warriors of the North

Текст: Рома "Ultramarin" Береговий
Голос: Олекса "Snovyda" Мельник
Монтаж: Takirell