The Thing

Уявіть собі, що Ви науковець-полярник. Ви опинилися на дослідницькій станції в Антарктиді (чи Арктиці, байдуже) в товаристві з десяти таких, як і Ви науковців. Ви точно знаєте, що хтось із них – позаземне чудовисько, яке захопило тіло іншої людини і прийняло людську подобу  (при чому, подобу Вашого близького знайомого). От тільки Ви не знаєте, хто саме став цим чудовиськом. Утікати зі станції транспортом не можна, бо невідома істота «вийде в люди» і  поглине все населення планети. Але, трясця, і самому жити хочеться. Почуваєшся водночас і жертвою, і героєм посеред снігової пустелі.

Саме в такій ситуації опинилися персонажі культового фільму 1982 року під назвою «The Thing». І в аналогічній – персонажі гри за мотивами фільму. Але перш ніж переходити  до гри, слід зробити невеличкий екскурс в історію.

«Щось» популярне

Цікаво, що торгова марка «The Thing» має вже не один десяток років і існувала задовго до виходу однойменного фільму. Усе почалось з того, що у 1938 році американський письменник-фантаст Джон Кемпбелл-молодший написав оповідання в жанрі «жахАння» під назвою «Who Goes There?» (приблизно можна перекласти, як «Хто йде?»). Невеличка за розміром історія розповідає про полярників, які в Антарктиці відкопали вмерзлого мільйони років тому в лід прибульця. Здуру ці доходяги розморозили гостя з іншої планети, ну, а той, мабуть, в знак подяки почав один за одним розправлятися з рятівниками, при чому в досить незвичний спосіб.

Цей інопланетянин розробив (точніше, його автор йому розробив) власну тактику бою, відмінну від тої, якою користуються «чужі» і «хижаки». Цей монстр проникає в організм людини (і тварин теж) і починає потроху «асимілювати» його, тобто робити собі подібного. До пори до часу він здатен зберігати людську подобу, але коли його «розкусять» – моментально перетвориться на монстра і почне відбиватись. При чому, монстр є різновидом вірусу, оскільки здатен заражати людину повітряно-крапельним шляхом і кожна частина його тіла – повноцінна жива істота, яка здатна жити навіть після загибелі самого монстра. Зброя проти такого чудовиська проста – вогонь.

Оповідання «Who Goes There?» набрало певну популярність і у 1951 році стало основою для сюжету фільму «The Thing from Another World». Екранізація роману, на погляд автора даної рецензії, вийшла ніякою в усіх розуміннях. Та й від самого оповідання там не залишилося майже нічого, особливо розчарував головний антаґоніст, який не володів усіма тими уміннями, які є в повісті. Але на батьківщині, в США фільм здобув славу, касовий успіх і став певним рушієм для подальшого розвитку торгової марки.

Слідом почали виходити графічні романи. А на початку 1980-х за чергову екранізацію оповідання взявся режисер Джон Карпентер, вже тоді відомий завдяки відмороженій комедії «Темна зірка», трилеру «Гелловін» (який теж став культовим серіалом), і постапокаліптичним бойовиком «Втеча з Нью-Йорка». Новий фільм під простою назвою «The Thing» вийшов у 1982 році, зібрав більш-менш пристойну касу і з часом став культовим, і не лише тому, що у свій час лякав як слід. Слава Богу, він був близьким і до сюжету оповідання. Через багатозначність слова у назві, наші тодішні радянські перекладачі довго «сперечались», як правильніше його перекласти. Врешті-решт, народні маси «ухвалили» російську назву «Нечто», ну, а українські перекладачі зробили  кальку і переклали назву як «Щось». Щоправда, в нас ця назва не прижилась, бо у 2011 році в прокат вийшов фільм-передісторія до стрічки Карпентера з аналогічною назвою. І наші перекладачі знову зробили кальку, тільки ще крутішу – переклали назву як «Дещо». Треба було гарненько погуляти, щоб наважитись на такий переклад. Але навряд чи успішність фільму в українському прокаті була вирішальною, оскільки світові касові збори нового фільму не відшкодували навіть бюджету стрічки. І це при тому, що творці фільму дуже старались зробити передісторію сюжетно правильною і якомога близькою по духу до фільму пана Карпентера. Ну, принаймні, шанувальники кіно довідалися, що було ДО подій культового фільму. А ось шанувальники комп’ютерних ігор ще у 2002 році отримали змогу довідатися, що було ПІСЛЯ подій фільму.

Продовження жаху

За розробку комп’ютерної гри за мотивами фільму пана Карпентера взялась маловідома британська компанія «Computer Artworks», відома лише завдяки грі «Evolva» (за словами бувалих – дуже хорошій). «Благословення» на видавництво гри дала вже більш відома «Konami» (та сама, яка лякає нас серіалом «Silent Hill»). У принципі нічого хорошого від гри не чекали, бо вже тоді за ярликом «гра за мотивами фільму» закріпилась погана слава. Але «артворківці» довели, що і в темряві буває світло.

Отже, сюжет гри бере свій початок одразу після подій фільму. Знову Антарктида. Спецслужби США відправляють кілька військових підрозділів для розслідування причин катастрофи на американській і норвезькій дослідницьких базах. До однієї з «ударних груп» входить наш протаґоніст – капітан Джон Блейк. І незабаром починається…

Боротьба з монстрами

Гра є прикладом бойовика від третьої особи. Ми бродимо як по коридорах і залах наукових баз, так і по відкритому просторі. Щоправда, довго сидіти на 40-градусному морозі нам не дозволяють – невблаганно падає шкала тепла в тілі Джона, яка при повному зниженні викличе смерть. Правда, чому головний герой ходить без шапки, нам не пояснюють. Та й нІколи – треба чимскоріше бігти до наступного приміщення, де є тепло, але аж ніяк не затишок: злий інопланетянин вже встиг породити чотири своїх різновиди – як маленьких, так і великих, але досить численних.

Арсенал для боротьби з ними – дуже навіть пристойний. Тут тобі і класичні пістолет, автомат, дробовик (рекомендую), снайперська гвинтівка, вогнемет, гранати чотирьох видів і навіть гранатомет. Щоправда, без вогнемета, гранат і «базуки», нам не обійтись – як вже повідомлялось, остаточно вбити монстра (ну, крім маленьких осіб) може лише вогонь, тож «нагодувавши» чергового виродка свинцем, його треба як слід «просмажити». Щоправда, серед зброї присутній і електрошокер – мабуть, для приколу. Вогнемет, до речі, хоч і необхідний, але досить незручний – підпалити себе іноді простіше, ніж монстра. Гранати «хворіють» тим самим – підірвати себе можна запросто. До речі, вогнепальна зброя має функцію автонаведення, тобто в грі немає прицілу – наш протаґоніст сам стріляє в найближчого противника. Але при цьому стріляє не дуже точно – для прицільної стрільби однією клавішею можна включити режим від першої особи. Особливої тактики бою будуть вимагати і «боси». До слова, в другій половині гри, нам будуть зустрічатися і звичайні люди-противники – солдати, які замітають сліди невдалих експериментів над інопланетянами.

Крім зброї в нас є ще й спорядження. Для проходження по нечисленних затемнених ділянках є сигнальні шашки. Для чого їх вставили в гру, якщо є «безкінечний» ліхтарик – незрозуміло. Найбільш корисними засобами є аптечка (вгадайте, чому) і вогнегасник, оскільки гасити доведеться не лише той вогонь, який перекриває нам шлях по сюжету, але й той, який створений самим гравцем. Є ще 2 особливих елементи спорядження – шприц для аналізу крові і адреналін. Для чого вони?

Колеги по зброї

Головний герой – не єдиний боєздатний персонаж. Протягом усієї гри нам будуть зустрічатися вцілілі солдати, лікарі і техніки. Роль перших двох, в принципі, зрозуміла, а ось третій може відремонтувати той рубильник для відмикання дверей, який головний герой не може відремонтувати самостійно.

Слід зауважити, що як персонажі фільму, так і персонажі гри не знають, хто з них заражений вірусом (якщо такий є взагалі). Під особливу підозру підпадає і головний герой, тому в грі є спеціальна шкала – довіра. Дали колезі зброю і набої – він вам почав довіряти, дали аптечку, коли він поранений – він вам почав довіряти ще більше. Смужку довіри можна підвищити і завдяки аналізу крові за допомогою згадуваного вище шприца. Деколи сюжет просто вимагає, щоб гравець провів такий аналіз. До речі, на зараженість можна перевірити і колег, бо і серед них теж може бути засланий «чекіст». Але майже всю гру займатися аналізом крові немає потреби – навіть той з колег, який потім виявиться монстром, буде героїчно валити своїх «родичів» і боятися вигляду загиблих людей, аж поки в якийсь момент йому не стукне в голову, що настав час «розкривати» себе. Тоді він кине зброю, перетвориться на чудовисько і колишнього товариша доведеться ліквідувати.

Слід також відзначити, що колеги головного героя правдоподібно симулюють страх. Скажімо, при перебуванні в кімнаті, «прикрашеній» спотвореними трупами, колеги починають панікувати, при нападі численних противників – взагалі жахатися. Від вигляду спотворених тіл, колеги можуть виблювати свій обід, частенько, просто на труп. Для заспокоєння, їх потрібно або вивести з «нервової зони» або вколоти адреналін. У автора рецензії був такий випадок, коли один з колег від довгого перебування в заляпаній кров’ю кімнаті раптом почав стріляти невідомо куди, а потім присів і забився в істериці. Щоб привести його до тями довелось буквально виштовхувати боягуза в сусідню кімнату, де він моментально прийшов вгамувався. Інші гравці можуть розповісти не менш цікаві випадки на дану тему. Безталанних колег не обов’язково тягати за собою – можна попросити стояти в якомусь одному місці.

Але, як то не дивно, команда працює бездоганно – колеги  не дурні, не плутаються під ногами, майстерно володіють зброєю (один підопічний-механік дробовиком перестріляв трьох спецназівців), медики увесь час поповнюють як здоров’я головного героя, так і інших колег.  Звичайно, при неумілому керівництві (як то відбирання зброї, стріляння по своїх, примушення йти в атаку) колеги можуть і в спину стрельнути, тому доводиться стежити за рівнем довіри. Чесно кажучи, давненько не виходили ігри, де хотілося би перегравати гру якщо передчасно гинув хтось із товаришів – настільки сильно відчуваєш взаємну підтримку. Втім, на найнижчому рівні складності (усього є три) у гравця не повинно виникнути проблем з опануванням мистецтва роботи в команді.

Усього в грі є кілька десятків таких колег, але яким би хорошим керівником не був гравець, як би щедро не давав їм набої і аптечки, створити свою маленьку армію для боротьби з інопланетною нечистю не вийде – наші колеги врешті-решт або перетворяться в монстрів, або зникнуть після проходження рівня.

А де жахання?

За логікою, гра за мотивами «The Thing», мала бути б в жанрі «жахастик-виживастик». Так воно приблизно і вийшло, та не зовсім. Є «виживастик», та немає «жахастика». Ми ходимо по наукових базах, читаємо записи, зламуємо комп’ютери з інформацією про страшні експерименти, наштовхуємося на цікаві епізоди (ех, навряд чи комусь забудеться епізод-головоломка, де треба втекти з наповненої монстрами лабораторії не маючи зброї). Але страшно лише на початку, коли, бродячи по зруйнованій базі, чекаєш появи монстра, а його все немає і немає. З часом в ігровий процес втягуєшся, і гра стає більше бойовичком з віддаленими елементами RPG, ніж «жахастиком». Не лякають ні обляпані кров’ю стіни, ні монстри. Мабуть основною причиною є відсутність ефекту «неочікуваності». Раптова поява монстра може налякати як слід, навіть якщо він один. Але монстри з гри «The Thing» у цілому ряді моментів нападають натовпом. І починаються затяжні перестрілки, після яких язик валяється на плечі. Тут немає часу боятися, треба якнайшвидше реагувати.

Куди більше у грі лякає і навіть іноді доводити до сказу відсутність автоматичного «збереження гри» в будь-якому місці. «Зберігатися» нам дозволяють лише в спеціально відведених точках у вигляді магнітофонів. Хакери все ж знайшли спосіб «зберігатися» де завгодно, але непогано було б ввести це в гру. Бо в кінці, коли потрібно пройти півтори рівня, жодного разу не зберігаючись, але при цьому активно відбиваючись від ворогів і кутаючись від морозу, поволеньки з’являється невимовна лють до розробників. Періодично до цього може підключитися і «баґ», коли головний герой відмовляється бігти, а лише повільно йде, навіть палаючи у вогні. Нервує і електрошокер, який чомусь опиняється в руках головного героя після кожного використання аптечки.

Зовні досі красива

Незважаючи, на поважний вік, гра виглядає дуже навіть пристойно. Рівні текстури, правильні тони, більш-менш прийнятні моделі людей (серед яких, до речі, немає однакових облич), монстрів (гидкі, бридкі!), більш-менш різноманітні рівні (є і коридори, і лабораторії, є і величезні аеродроми). Сніг надворі тут лежить всюди (Антарктида, хай їй грець) але, що характерно, з неба він не падає. Ну, про реалістичну фізику у 2002 році мова ще не йшла.

Розробники спромоглися навіть вставити кілька локацій, які були присутні у фільмі. Правда, вони присутні лише на самому початку.

Засмучує, звичайно, що ні люди, ні монстри, не хочуть лежати там, де полягли, а за секунду тонуть в підлозі. І якщо для монстрів це ще простимо (ну, може в нього природа така), то для людей – ні. Он поряд же лежить його напіврозкладений колега.

А як стосовно персонажів фільму? Чи є вони у грі? Ну, монстр, точніше його нащадки є. А як щодо вцілілих у фільмі людей? І вони є. Епізодично. Серед інших елементів фільму згадується екранчик «завантаження» оформлений у вигляді процесу «асиміляції» (він був зображений на комп’ютері одного з персонажів фільму). Та й у головному меню на задньому плані стоїть один з рекламних постерів фільму. Коротко кажучи, рай для фанатів.

Звучить

А як гра звучить однозначно сказати не можна. З одного боку переконливо шумить полярний вітер, пробують лякати своїм гарчанням монстри, диринчить автомат, бухкає гвинтівка і так далі. А ось акторів озвучки оцінити по заслузі не вдасться. У наших краях гра виходила лише в піратському перекладі, а як пірати люблять озвучувати, краще не розповідати. І на тому спасибі.

А ось музики малувато: хоч музичні композиції схожі на ті, які написав Марко Белтрамі для фільму, вони коротенькі і включаються вкрай рідко. Зате, родзинкою стала пісня «After Me» гурту «Saliva», яка звучить у фінальних титрах. Звучить як контраст, але однаково круто.

«Щось» вдале

Як не дивно, «The Thing» - приклад вдалої, навіть дуже хорошої гри за мотивами фільму. Не можна сказати, краща гра за фільм, чи ні. Вони все ж різні, незважаючи на спільне коріння. Шкода, що гра не набрала гідної популярності, ставши останньою грою для компанії-розробника. Чи то зіграла роль погана рекламна кампанія, чи то слава фільму вже тоді почала згасати. Хто знає.

Шанувальникам фільму варто пограти в гру обов’язково. Та й просто шанувальникам хороших ігор рекомендується, але бажано після перегляду фільму. Щоб сюжет був зрозумілішим.

ВЕРДИКТ:

Оцінки:
Графіка – 7/10
Звук – 7/10
Ігровий процес – 9/10
Загальна оцінка – 8/10

АВТОР: БОГДАН «ОПЕРАТОР» КРИВОРУК