walkman941 - Сон, думки, кохання Шепарда та більше...

Увага! Перед початком читання, рекомендуємо запустити музику, запропоновану автором (музика доступна внизу публікації).

Штурмовий загін проривається до порталу на Цитадель: солдати, танки M-35 “Мако”. Але з'являється Провісник(старший з Женців), і своїм червоним лазером знищує спершу танки, потім переходить вбивати піхоту. Він декілька разів майже мене вицілив,але в мене вийшло якось відвертатися від пострілів. Від людей залишається лише попіл, танки горять, і залишився лише я, командор Шепард, зі своїм загіном.

На цей небезпечний штурм я взяв з собою Талі’Зору та Гаруса Вакаріана. Майже добігши до порталу, його лазер накриває... Я бачу перед собою дуже яскавий спалах, все перед моїми очима гасне, і мабуть падаю.

-Боже, вони всі зникли - сказав майор Коутс;

Відкриваю очі, бачу перед собою промінь телепорта до неба, і чую розмови по рації:

-Хтось добрався до телепорту? - сказав один з морпіхів;

-Відхиляю. Все штурмове військо були знищено - майор Коутс;

Спостерігаю як Провісник покидає чомусь місце з телепортом...

Важко підвожусь, беру лівою рукою пістолет X-3 “Хижак”. Оглядаю себе: все напевно в нормі, але броня дуже пошкоджилась. Не можу збагнути як залишився в живих.

-Це занадто. Нам потрібно перегрупуватися. Відступайте до будівель - майор Коутс;

До телепорту, як рукою подати. Все болить, шкутильгаю на праву ногу. Пролітають наступні думки в голові:

-Якщо всі загинули, то чому мене не бачать в будівлях, як я підвівся?

-Чому всі відступили, якщо Провісник улетів, і навколо не має ворогів?

-Молот знищено. Повторюю всім. Молот знищено - один з морпіхів;

-Відступаємо. Відступаємо - інший Морпіх;

Йдучи по стежині бачу свій загін – всі лежать мертві. Яка важка втрата для мене, як набридло втрачати своїх друзів, ледь сльозу не пустив. Але від мене залежить доля всіх рас, і майбутнє нашої галактики. Йду далі... Звідкілясь з'являється декілька хасків. Всіх перестріляв. Падаю на землю. МММ... який біль... Ледь знаходжу нові сили, щоб підвестися... Знову думки промайнули:

-Давай, давай Шепард, не здавайся. Вперед!

Перезарядивши пістолет, йду далі. З-за каменю різко зявляється мародер, попадає з гвинтівки в плече. Біль нестерпний, але зараз йде бій не на життя, а на смерть... Піднімаю пістолет в його сторону і за декілька пострілів вбиваю його... Залишилось ще трішки... Ось він промінь надії на життя- телепорт на цитадель. Дійшовши іду прямісінько до телепорту. І миттю опиняюся на Цитаделі. Звідкілясь на зв'язку з'являється Андерсон:

-Шепард. Шепард

Я йому у відповідь:

-Андерсон ви на Цитаделі також?

-Я йшов слідом за тобою, але ми не вийшли в одному й тому самому місці... Принаймні, я не думаю, що ми впоралися.

Ледь підвожуся.

-Ти в нормі? – Андерсон;

-Бувало й краще... але, я рухаюсь... Тут темно... тут розкидані залишки людей...

Йду далі по коридору. Дивлюся по сторонам, і щось це нагадує мені, десь це вже я бачив. Чимсь воно нагадувало мені базу Колекціонерів, та базу сірого Посередника... і вигляд закритої цитаделі, коли ще була Нормандія SR-1. Ця дорога веде прямісінько до Контрольної панелі Цитаделі...

-Але як? Чому Женці дозволили телепортувати мене в кімнату, яка може відкрити цитадель?

Андерсон знову виходить на звязок, і говорить що він вже добрався до контрольної панелі... Озираюся навкруги… тут один вхід до контрольної панелі…
-Якого біса? Як він міг встигнути добратися туди раніше за мене?... Тут же тільки один шлях...

-І чому все так не сходиться?

І ось, пройшовши коридор, я потрапляю до кімнати яка може відкрити цитадель... Біль часто нагадує про себе. І ось момент істини... я бачу нарешті Андерсона... Кличу його, але якось дивно він до мене повертається, з важкістю, наче його хтось контролює...

-Шепард. Я не можу...

І відчуваю позаду когось...

-Я не дооцінював тебе Шепард...

Знову ці думки промайнули:

-Ну як, як же ти Привид міг також сюди потрапити?

Між нами трьома розгортається розмова… Привид розповідає, що потрібно керувати Женцями... З їх допомогою ми зможем бути більш розвинутішими, ніж інші расами. Людство розвинеться ще більше ніж останні 10000 років... Але по його очам та обличчю стає зрозуміло, що його нажаль підкорили Женці. Під час розмови мені стає зле, і наче хтось починає керувати мною. Я навожу свій пістолет на Андерсона. Не можу з цим боротися. Я говорю Привиду:

-Ти граєшся з речами, які не можеш зрозуміти. З силою, яку ти не зможеш скористатися.

-Я... не вірю в це. Якщо ми можем використовувати це, чому воно не може бути нашим?

-Тому що... ми не готові...

-Ні. Це шлях, яким людство повинно слідувати.

-Завжди є інший шлях... – промовив Андерсон.

-Я присвятив своє життя вивченню Женців, і я знаю точно, що Горнило дозволить мені контролювати їх.

-А що потім? – Шепард;

-Подивіться якою вони силою володіють, подивіться на їхні можливості.

І тут його ліва рука загоряється фіолетим кольором, наче в нього є можливості біотиків. І ось, напевне його сила змушує мене вистрілити в Андерсона.
Ох він і пацюк…

-Я бачу, що вони з тобою зробили.

-Я взяв те, що хотів від них! Зробив своєю власністю.

Потім Привид намагається переконати нас, що з допомогою Горнила зможе керувати Женцями. Під натиском, я намагаюся вмовити Привида, стати сильнішим і вирватися з їхніх лап, звільнитися з під їх контролю… Але він виявився слабким, і нажаль застрелився. Я підхожу до контрольної панелі і відкриваю Цитадель... Горнило нарешті стає на своє місце... Озираюся, бачу, що Андерсон ще живий, підхожу до нього. Між нами проходить розмова, але потім він замовкає... Адмірал Хакет виходить на зв'язок, і каже, що Горнило не працює. Думки:

-Звідкіля лунає його голос? У мене ж немає рації.

Я ледь повзу до контрольної панелі намагаюсь щось зробити, але в мене нічого не виходить. Тут я підіймаюся на платформі вгору... І зявляюся на стику між Цитаделю і Горнилом у відкритому космосі... І знову ці думки:

-Як? Як я можу дихати у відкритому космосі?

І тут до мене доходить:

-Напевно мною також керують Женці.

До мене підходить той самий хлопчик, якого я бачив ще на Землі, і у своїх снах, і каже, що він Каталізатор…

-А чому Каталізатор представився у вигляді того самого хлопчика?

З його розмови слідує, що мені потрібно вибрати долю між органічним життям і синтетичним: керувати женцями,знищити їх чи синтезувати обидва життя
Після цього, я звичайно вибираю знищити Женців. Але постає питання? Навіщо я тоді заключив мир між Кваріанцями та Гетами? Гети ж помруть. І також помре Іді. Але не важливо я підхожу, піднімаю пістолет, і декілька разів стріляю в Енергетичний Канал. І я давно зрозумів, що це сон. Якийсь незвичайний сон. Багато не сходиться. Я стріляю ще раз, і мене охоплює вогонь. Але тут мені сниться, багато моїх друзів: Джокер, Андерсон, Ліара. Я бачу, як по пелюстках цитаделі проходить червона енергія, і вдаряє в стик між Горнилом та Цитаделлю. Тут з’являється ще більше поле і воно дуже швидко поширюється... Знищує Женців в космосі, на Землі... Цитадель вистрілює потоком енергії в ближній ретранслятор, ретранслятор передає іншому сам знищується, і це відбувається до тих пір, поки не знищилися всі... Всі комунікації і транспортну систему в галактиці "Молочний шлях" знищено...

Далі я бачу Нормандію, яка тікає від вибухової хвилі, але поле швидше і нажаль наздоганяє її. Нормандія аварійно приземлилася на якійсь невідомій п

ланеті, і виходять декілька членів команди. Мені хочеться вірити, що з всім екіпажем все гаразд, але Нормандія ні в якому разі не покинула б поле бою. Потім я опиняюся в одній з кімнат Нормандії. Талі стоїть біля ілюмінатора і дивиться на Зірки. Я підхожу до неї, вона дивиться на мене і говорить:

-Шепард ти тільки прокинься…

Я роблю великий вдох, розплющюю очі і озираюся...

Я лежу на залишках будівель. Але все ж таки моя броня пошкодилася – вона добренько погоріла. Талі:

Шепард... Шепард... О дякувати Богу, що ти живий...

Бачу біля мене стоїть Гаррус, а Талі присіла і весь цей час намагалася розбудити мене... чи хоч щось зробити.

-Шепард, не можу в це повірити, але ми перемогли!

-Але яким чином?

-Ніхто не знає… Але після п’яти хвилин, як тебе накрило променем, Провісник улетів і всі женці раптово повмирали. Це вже все рівно... Ми здобули величезну перемогу і зупинили цикл.

Підвожуся. Обнімаю Талі і говорю їй:

-Зі мною трапилася цікава історія під час сну. Мною весь час і в сні і в реальному житті керували Женці… Мабуть Провісник, коли я його вперше побачив. І в цьому сні – ти загинула. Я ледь стримався.

Але зараз ти стоїш біля мене і я тобі скажу єдине:

-Талі – я тебе кохаю… Дуже кохаю. Я не уявляю собі життя без тебе. Ти – мені дуже дорога…

-Шепард, обніми мене…

І я почув як вона заплакала.Я дивлюся їй в очі і розумію… як же я її до нестями кохаю! Після цієї розмови я дивлюся, що до нас йде Легіон.

-Шепард-Командир.

Я йому:

-Легіоне, як ти вижив? Ти ж на планеті Раннох загинув.

-Шепард-Командир. Мене підняли мої брати з того світу. По-шматочках і по-байтно мене зібрали знову. Я все пам’ятаю. Мене повністю відновили.

-Пам’ятаю мене також колись востановили, як і тебе.

-Легіоне, як я за тобою сумувала. Але тепер в нас планета одна. Будем часто бачитись – Талі’Зора.

Ось підхожу до Нормандії і бачу, що всі живі. Джокер з Іді, Гарус, Андерсон, звідки не візьмись прилетіла Міранда… і навіть Привид вижив, але тепер з лицем в нього все гаразд. Підхожу до Гаруса: Не вспіваю нічого сказати, як він мені:

-Щось давненько ми з тобою не були разом в барі. Звісно бару ніде нема - все в руїнах, але в мене є чудовий Туріанський віскі.

Розливши всій команді я промовив:

-За велику перемогу!

Пройшло пів-року... Планета Раннох... Будинок Шепарда і Талі...

-Джон Шепард, ти береш собі в наречену Талі’Зору вас Норманді?;

-Так;

-А ти Талі’Зора береш собі нареченого Джона Шепарда?

-Так

-Ну тоді наданою мені владою я оголошую вас чоловіком і дружиною.

Вона знімає маску, і ми пристрасно цілуємся. І ось нарешті, всі хто прийшов на церемонію, побачили лице Талі... Всі і особливо команда Нормандії були дуже здивовані - у них раніше був знайомий, обличчя якого вони не могли бачити, і тут вони нарешті дізналися. У всіх кваріанців, вже почав стабілізуватися імунітет, і вони могли частково ходити без костюмів підтримки життєдіяльності. Вечір... весілля продовжується... Я вирішив перевірити пошту на своєму терміналі. Але тут вхідний дзвінок від Адмірала Хакета:

-Шепард, я звісно розумію в тебе весілля і тобі не до служби, але була замічена дивна діяльність біля ретранслятора ОМЕГА-5. Всі планети, що знаходяться близько, вже захоплені якоюсь повністю невідомою нам расою. Від тебе знову залежить доля людства. Збирай команду. Нормандія вже майже підлетіла. Вибачай… Але служба кличе!

І тут починаються події Mass Effect 4. Нові пригоди командира Шепарда, які ще довго не закінчаться. Кінець.

Під час читання слхати оце: http://www.youtube.com/watch?v=x5JvbD2Zc9I&feature=BFa&list=PL48C4710B5AB4BB7F

На сторінку конкурсу