Plants vs Zombies, Super Meat Boy, Swords & Soldiers... Звичайно, цей список можна продовжувати довго. Ви справді так вважаєте? Ви коли-небудь думали над тим, скільки дійсно потужних цяцьок виходить щороку? Здається, на торентах щодня з'являються нові цікаві релізи, на інформаційних порталах фахівці нахвалюють унікальні інді-проекти, а друзі розповідають про наймовірно захоплюючі казуалки. Та, власне, відсотків 90 від усіх міні-ігор - то сміття, на яке анітрохи не варто витрачати власного часу.

Давайте відразу домовимося про поняття. Для мене сьогодні, у 2012-му році, міні-гра - це розважальний програмний продукт, який можна записати на звичайний CD-диск. Хтось з фахівців обмежує цю категорію розміром до п'ятиста мегабайт, хтось каже, що нині вже можна і двохгігабайтні цяцьки вважати маленькими. Та для мене ліміт - одне традиційне кружальце, яке за наявності широкосмугових тенет можна звантажити з інтернету за декілька хвилин.

Коли я розпочав проект "Подвійний апостроф", основною метою якого стала популяризація україномовного гейм-продукту, то вирішив дотримуватися двох основних принципів. Зокрема, брався за невеликі проекти категорії далеко не ААА. Справжньому козаку наплювати на те, якою мовою до нього лаються солдати в черговому Call of Duty, а от для дітлахів і домогосподарок важливо бачити перед собою на екрані монітора якомога більше рідного тексту. Іншим принципом стала українська озвучка. Коли вже перекладати, то слід робити це якісно. Звичайно ж, не начитувати "Вау-вау" і "Піб-піб" замість автомобільних сирени і сигналу, проте всі можливі начитки мають звучати українською. Про звуки ми згадаємо іншого разу, а наразі я хотів би повернутися до розміру ігор.

Яку забавку сьогодні можна вважати міні? Які жанри варто до таких віднести? Мабуть, в першу чергу "казуалки" - досить молодий жанр, який розквітнув переважно років так сім тому, коли ігри стали масовими і ти вже не боявся почути від колеги на роботі осудливу фразу: "В твоєму віці пора онуків виховувати, а не в ігри бавитися". Пошук предметів зі списком і клацання по трьох однаковим кулькам почали забирати більшу частину робочого часу у секретарок, бухгалтерів та касирів. Та й через стільки років одні і ті ж цукерки, в дещо змінених обгортках, нікому не набридають. Також варто згадати "аркади" - ігри, які традиційно розраховані на маленьких дітлахів, як дещо розвивають у них інтелект, та добряче - реакцію. Я використав слово "розраховані" саме тому, що нині примітивний геймплей зацікавить хіба що трьохрічного малюка, який після п'ятої іграшки таког типу попросить в батьків поставити йому S.T.A.L.K.E.R чи Need for Speed. В аркади насправді доводиться бігати суворим програмістам після довгих годин нескінченного кодописання, та й то лишень, аби очі від того коду відпочили. І тут варто згадати інді-ігри, основну родзинку сьогоднішньої гейміндустрії, яка міцно стоїть на комерційних рейках. Завжди існували талановиті хлопці, які дивилися на світ через окуляри власного кольору. Об'єднує усі інді-проекти лише та властивість, що їх нічого не об'єднує. Жарти з фізикою, четвертим виміром та уявленнями гравця про світ в цілому - очікувати у таких іграх можна чого завгодно. І насправді більшість з них розробляється творцями-одинаками, які так ніколи і не знаходять видавців.

Кожен з нас відзначає для себе у цій масі різних лейблів та серій декілька шедеврів, майже ідеальних речей, саме для нього. Проте, мало у кого в цей список потрапить більше десяти ігор. Ще меншу кількість з них можна перекласти українською. Я раптом серед поля квітучих ромашок опиняюся у порожній пустелі, де доводиться брати лупу та повзати в пітьмі, шукаючи хоча б однин вартий моїх зусиль паросток. Можна орієнтуватися на різноманітні рейтинги та конкурси, проте ніколи не вгадаєш, що саме до смаку нашій аудиторії. Знали б ви, як тяжко шукати золоту голку у копиці програмного сіна!

Я часто чую думки з приводу того, що варто перекладати, а про що слід забути. Єдине, на що зараз можна об'єктивно орієнтуватися, і в цьому, я переконаний, читач зі мною погодиться, - це кількість звантажень перекладу. А цей показник вперто каже про те, що розмір гри обернено пропорційний кількості пірів. Маленькі ігри українською вантажать набагато частіше за великі, подобається це комусь чи ні.

Не вдаючись у журналістькі штампи, яких я тут спочатку написав цілий абзац, хочеться узагальнити: розмір має значення. Колеги-перекладачі, які стараються оминати будь-які міні-ігри десятою вулицею, я вас попрохаю ось про що. Згадайте вашу улюблену міні-гру, над якою ви просиділи чимало ночей і спробуйте зробити її україномовною. Ви відкладуєте її на той час, коли перекладете десяток ГТА-шок? А може краще поки що їх відкласти? Можливо, саме вашої улюбленої гри зараз не вистачає українським геймерам?